Новаторське мистецтво талановитого художника Абрама Маневича відображає живописні пошуки в мистецтві першої чверті 20 століття. В основі його творчості переважає декоративне начало з виразними ознаками кубістичної манери та експресії. Талановитий пейзажист, він відтворював неповторність образів землі, на якій доводилося жити.
В роботах майстра відображений елегійний настрій маленьких міст України. Але особливе місце займає у нього Київ – місто, в яке він був захопленим. Його надихали краєвиди Києва, де повільно плине час та проходить життя “маленької людини”.
Самобутнє мистецтво Маневича увібрало в себе пленерність імпресіонізму, кольорову площинність модерну, пластику його лінійних ритмів, що органічно відповідало особистісному духовному світу майстра, його розумінню природи.
Абрам Аншелович Маневич народився 25 листопада 1881 року у Мстиславлі, Могильовська губернія, в патриархальній єврейскій родині. Рано виявивши здібності до малювання, був відданий батьками у навчання до маляра.
Київ приваблював Абрама Маневича можливістю стати художником. Спочатку він працував у майстерні вивісок, потім працював на фабриці ліжок Бауера на Подолі. Тут він розписував стінки готових виробів ландшафтами і квітами. Одного дня на фабрику зайшов відомий у Києві археолог, етнограф та директор Міського музею (зараз це Національний художній музей України) Микола Біляшівський. Він допоміг талановитому юнаку здобути професійну освіту.
В 1901-1905 роках Маневич навчався в Київському художньому училищі, де познайомився з Олександром Богомазовим, Олександрою Екстер, Олександром Архипенко.
Завдяки старанням Біляшівського, котрий знайшов місцевого мецената – барона Гінцбурга, Маневичу вдалось продовжити навчання за кордоном – у Мюнхенській академії мистецтв і школі Антона Ажбе з 1905 до 1907, яки в той час були одними із провідних художніх закладів Європи.
У 1907 році в галереї «Кунст Ферайн» (Kunst Verein) відбулась перша виставка робіт Маневича.
В 1907 році Маневич, вже відомий майстер, повернувся до Києва, і в кінці 1909 – на початку 1910 років Біляшівський організував у київському Міському музеї велику персональну виставку робіт Маневича, яка принесла йому перший великий успіх. Київська преса тоді писала: «У вітчизняному мистецтві з’явився самобутній майстер зі своїм незвичайним розумінням інтимної краси пейзажу, далеко не поверхневим ставленням до природи, щиросердим злиттям із нею». Того часу Маневич йде від пленеризму, переходячи до розробки підкреслено декоративної картинної площини. Після Києва були його персональні виставки в Одесі і Харкові.
Для Маневича модерн – це не тільки спосіб світовідчуття з дуже вираженою символічною основою, а також спосіб світобачення, з його лініями, площинами та кольорами.
Кар’єра швидко йшла догори і по завершенню виставки в Київському художньому музеї в 1909 митець виїхав на п’ять років за кордон до Франції, Швейцарії, Італії, Англії.
У 1910-х, після перебування за кордоном, манера художника зазнала змін. М’який, камерний характер пейзажів поступився місцем яскравій насиченій палітрі, широкому вільному мазку.
1913 рік став для Абрама Маневича особливо вдалим. У Парижі в престижній галереї «Дюран-Рюель» – першовідкривача майже всіх прославлених імпресіоністів, відбулася виставка його робіт. Розпещена паризька публіка, яка звикла бачити в цих залах полотна Моне, Ренуара, Піссарро, Сезанна, Гогена, захоплювалась пейзажами никому невідомого київського живописця. Роботами Маневича зацікавились приватні колекціонери та великі музеї. По однієї картині були придбані Ліонським музеєм мистецтв та Люксембурзьким музеєм Парижу.
Газета «Еврейське життя» 27 березня 1916 року писала: «Доля і життя Маневича пов’язане з провінцією. Він народився в зубожілому містечку, де панувала бездонна імла єврейської дійсності… Лише у 20 років опинився в Києві, почав учитися малюванню, про яке мріяв усі дитячі непривабливі роки, розмальовуючи стіни й паркани».
1917 року Маневич був запрошений на посаду професора пейзажного живопису Української академії мистецтв в Києві, засновниками якої у грудні 1917 року були О. Мурашко, Ф. Кричевський, Г. Нарбут, М. Бурачек з метою підтримки та розвитку української національної культури та мистецтва.
У 1919-1920 роках Маневич брав активну участь у створенні в Києві музею пластичних мистецтв «Культур-Ліги» – єврейської культурно-громадської організації, метою якої був розвиток освіти, літератури та театру мовою ідиш, а також єврейської музики та образотворчого мистецтва.
Після Трипільської трагедії, коли загинув син художника. Маневич, вражений панувавшим навколо хаосом, з сім’єю – дружиною і двома дочками – поїхав за кордон. Через Мінськ, Варшаву та Лондон художник в 1922 році добрався до Нью-Йорка. Неподалік від Маневича жив відомий кубофутурист Давид Бурлюк. Їх сім’ї були дуже дружні.
«Пейзажі Маневича – не картини, а вікна, крізь які проглядається душа художника», – писав Давид Бурлюк.
В Америці Маневич закінчив один із найдраматичніших своїх творів, початих ще на батьківщині, – «Гетто». Нагромадження напівзруйнованих будинків, червоний, немов кров, захід сонця і чорний цап – чи то жертовна тварина, чи то далекий образ, який прийшов сюди з вуличок дитинства. У цьому полотні для художника з’єдналося багато що — спогади його дитинства, жорстокі погроми громадянської війни, біль за втраченим сином. Під враженням побаченого відомий кубофутурист Давид Бурлюк написав поему «Гетто», опубліковану у 1924 році.
У 1925-1927 роках Маневич створив серію міських пейзажів «Прозаїчна Америка», де показав контрасти сучасного міста.
Персональні виставки Маневича з успіхом проходили у Філадельфії, Нью-Йорку, Чикаго, Монреалі, Бостоні, Торонто. У 1925 майстер експонував свої роботи на Міжнародній виставці живопису в Піттсбурзі.
Для Маневича Америка стала другим домом. Він щиро захоплювався її масштабами, природою, людьми. «Тут можна продуктивно працювати. Я почуваюся тут із оновленими силами, іншою бадьорістю», – говорив він.
Америці дуже сподобалась творчість Маневича. У великих містах проходили виставки його робіт. Його картини стали популярними, їх стали купувати музеї та колекціонери.
Одним із шанувальників таланту Маневича був Альберт Ейнштейн. Вперше вони зустрілися 1935 року в домі доктора Густава Бука, відомого німецького радіолога і математика. Знайомство переросло в дружбу. Ейнштейн відвідував виставки Маневича, на одній з них він купував пейзаж Бронкса. Маневич довго не хотів брати за нього плату, на що Ейнштейн сказав: «Я недосить бідний, аби приймати такі подарунки, ви – недосить багаті, щоб робити їх». Зрештою, він виписав художнику чек «на фарби для майбутніх картин». Вже смертельно хворому другу Ейнштейн написав записку: «Ми обидва служимо зіркам. Ви – як художник, я – як учений».
Традиції реалістичного мистецтва та життєвий досвід, здобутий на бідних вуличках його дитинства, сформували вміння Маневича бачити і тонко відображати ніжну красоту в буденному.
Давид Бурлюк – український художник-футурист, поет, теоретик мистецтва, літературний і художній критик, видавець; один із чільних творців українського модернізму початку 20 століття; відомий як лідер вітчизняного футуризму – називав свого друга Абрама Маневича «диригентом оркестру, в якому фарби грають в унісон, без єдиної фальшивої ноти звучання».
Наповнені життям полотна Маневича тонко відображають життя простору. Він тонко відчував незнищену скорботу свого народу, яку він пізнав ще в дитинстві. Декоративно-конструктивне бачення природи у Маневича органічно поєднується з глибокою емоційністю її сприйняття.
Роботи Маневича приваблюють своїм світлом. Його стилізовані форми підкреслені виразними, емоційними кольорами та лініями, яки, за словами сучасників митця, «живуть, думають, хвилюються, радіють, страждають і борються».
Живописне багатство життя Маневич чудового розкривав і в монохромності сірих похмурих днів, й в золотих кольорах осені, і в блискучих переливах пухнатого снігу. Давид Бурлюк називав його «магом і чарівником фарб», «диригентом оркестру, у якому фарби грають в унісон без єдиної фальшивої ноти звучання».
Абрама Маневича не стало 30 червня 1942 року у Нью-Йорку.
«Кончина Абрама Маневича особливо важке горе ще й тому, що це – криштальної душі людина, котра нескінченно любила свою батьківщину, усіма помислами своїми художник і людина…», – написав у некролозі в газеті його друг Давид Бурлюк.
Маневич залишив після себе багату спадщину. Його роботи представлені в багатьох приватних і музейних колекціях у всьому світі, в тому числі в Національному художньому музеї України в Києві, Люксембурському музеї в Парижі, Ліонському художньому музеї, Бруклинському музеї в Нью-Йорку, Національному музеї «Бецалель» в Єрусалимі.
© Times of Ukraine
Innovative art of the talented artist Abraham Manevich reflects pictorial searches in the art of the first quarter of the 20th century. The basis of his work is dominated by the decorative principle with distinct features of cubist manner and expression. A talented landscape painter, he reproduced the unique images of the land on which he had to live.
The master’s works reflect the elegiac mood of small towns in Ukraine. But Kyiv holds a special place for him – a city he was passionate about. He was inspired by the landscapes of Kyiv, where time passes slowly and the life of a “little man” passes.
Manevich’s original art absorbed the plein air of impressionism, the color flatness of modernism, the plasticity of its linear rhythms, which organically corresponded to the personal spiritual world of the master, his understanding of nature.
Abraham Anshelovych Manevich was born on November 25, 1881 in Mstislavl, Mogilev province, in a patriarchal Jewish family. Having discovered his ability to draw early, his parents sent him to study as a painter.
Kyiv attracted Abraham Manevich with the opportunity to become an artist. At first he worked in a sign workshop, then he worked at the Bauer bed factory in Podil. Here he painted the walls of finished products with landscapes and flowers. One day, Mykola Bilyashivsky, a well-known archeologist, ethnographer and director of the City Museum (now the National Art Museum of Ukraine) in Kyiv, came to the factory. He helped the talented young man to get a professional education.
In 1901-1905, Manevich studied at the Kyiv Art School, where he met Oleksandr Bogomazov, Oleksandra Exter, Oleksandr Arkhipenko.
Thanks to the efforts of Bilyashivsky, who found a local patron – Baron Ginzburg, Manevich managed to continue his studies abroad – at the Munich Academy of Arts and Anton Ažbe School from 1905 to 1907, which at that time were among the leading art institutions in Europe.
In 1907, the first exhibition of Manevich’s works was held in the Kunst Verein gallery.
In 1907, Manevich, already a well-known master, returned to Kyiv, and in late 1909 – early 1910, Bilyashivskyi organized a large personal exhibition of Manevich’s works in the Kyiv City Museum, which brought him his first great success. The Kyiv press wrote at the time: “An original master has appeared in national art with his unusual understanding of the intimate beauty of the landscape, a far from superficial attitude to nature, a sincere fusion with it.” At that time, Manevich left plein-airism, moving on to the development of an emphatically decorative picture plane. After Kyiv, he had personal exhibitions in Odesa and Kharkiv.
For Manevich, modernism is not only a way of perceiving the world with a very pronounced symbolic basis, but also a way of seeing the world, with its colors, planes and colors.
His career quickly went up, and after the exhibition at the Kyiv Art Museum in 1909, the artist went abroad for five years to France, Switzerland, Italy, and England.
In the 1910s, after staying abroad, the artist’s manner underwent changes. The soft, chamber nature of the landscapes gave way to a bright saturated palette, a broad free stroke.
1913 was a particularly successful year for Abraham Manevich. An exhibition of his works was held in Paris in the prestigious gallery “Duran-Ruel” – the discoverer of almost all famous impressionists. The pampered Parisian public, accustomed to seeing paintings by Monet, Renoir, Pissarro, Cézanne, and Gauguin in these halls, admired the landscapes of the unknown Kyiv painter. Private collectors and large museums became interested in Manevich’s works. For example, one painting each was purchased by the Lyon Museum of Art and the Luxembourg Museum in Paris.
On March 27, 1916, newspaper “Jewish Life” wrote: “The fate and life of Manevich is connected with the province. He was born in an impoverished town, where the bottomless fog of Jewish reality reigned… Only at the age of 20 did he find himself in Kyiv, began to learn painting, which he had dreamed of all his childhood unattractive years, painting walls and fences.”
In 1917, Manevich was invited to the position of professor of landscape painting at the Ukrainian Academy of Arts in Kyiv, which was founded in December 1917 by O. Murashko, F. Krychevsky, H. Narbut, and M. Burachek in order to support and develop Ukrainian national culture and art.
In 1919-1920, Manevich took an active part in the creation of the Museum of Plastic Arts of “Kultur-Liga” in Kyiv – a Jewish cultural and public organization whose goal was the development of education, literature and theater in the Yiddish language, as well as Jewish music and fine arts.
After the Trypil tragedy, when the artist’s son died. Manevich, shocked by the surrounding chaos, went abroad with his family – his wife and two daughters. Through Minsk, Warsaw and London, the artist reached New York in 1922. Not far from Manevich lived the famous cubo-futurist David Burlyuk. Their families were very friendly.
“Manevich’s landscapes are not paintings, but windows through which the soul of the artist can be seen,” wrote David Burliuk.
In America, Manevich finished one of his most dramatic works, which he started in his homeland, “Ghetto”. A pile of dilapidated houses, red as blood, a sunset and a black goat – either a sacrificial animal or a distant image that came here from the streets of childhood. In this canvas for the artist, many things came together – memories of his childhood, brutal pogroms of the civil war, pain for his lost son. Impressed by what he saw, the famous cubo-futurist David Burliuk wrote the poem “Ghetto”, published in 1924.
In 1925-1927, Manevich created a series of urban landscapes “Prosaic America”, where he showed the contrasts of the modern city.
Manevich’s personal exhibitions were successfully held in Philadelphia, New York, Chicago, Montreal, Boston, and Toronto. In 1925, the master exhibited his works at the International Exhibition of Painting in Pittsburgh.
America became a second home for Manevich. He sincerely admired its scale, nature, and people. “You can work productively here. I feel here with renewed strength, a different cheerfulness,” he said.
America really liked Manevich’s work. Exhibitions of his works were held in major cities. His paintings became popular and were bought by museums and collectors.
One of the admirers of Manevich’s talent was Albert Einstein. They met for the first time in 1935 at the home of Dr. Gustav Buk, a famous German radiologist and mathematician. Acquaintance turned into friendship. Einstein visited Manevich exhibitions, at one of them he bought a Bronx landscape. Manevich did not want to take a fee for him for a long time, to which Einstein said: “I am not poor enough to accept such gifts, you are not rich enough to make them.” In the end, he wrote the artist a check “for paints for future paintings.” Einstein wrote a note to his terminally ill friend: “We both serve the stars. You are like an artist, I am like a scientist.”
The traditions of realistic art and the life experience gained in the poor streets of his childhood shaped Manevich’s ability to see and subtly reflect the gentle beauty in the everyday.
David Burliuk – Ukrainian futurist artist, poet, art theorist, literary and art critic, publisher; one of the leading creators of Ukrainian modernism of the beginning of the 20th century; known as the leader of domestic futurism – called his friend Abram Manevich “the conductor of an orchestra in which colors play in unison, without a single false note of sound.”
Filled with life, Manevich’s canvases subtly reflect the life of space. He subtly felt the indestructible sorrow of his people, which he knew even in childhood. Manevich’s decorative and constructive vision of nature is organically combined with the deep emotionality of its perception.
Manevich’s works are attractive with their light. His stylized forms are emphasized by expressive, emotional colors and lines, which, according to the artist’s contemporaries, “live, think, worry, rejoice, suffer and fight.”
Manevich wonderfully revealed the picturesque richness of life in the monochrome of gray gloomy days, and in the golden colors of autumn, and in the brilliant iridescence of fluffy snow. David Burliuk called him a “magician and wizard of colors”, “a conductor of an orchestra in which colors play in unison without a single false note of sound.”
Abraham Manevich died on June 30, 1942 in New York.
“The death of Abraham Manevich is a particularly heavy grief, also because he was a man with a crystal soul who loved his homeland endlessly, an artist and a man with all his thoughts…”, his friend David Burlyuk wrote in his obituary in the newspaper.
Manevich left behind a rich legacy. His works are represented in many private and museum collections around the world, including the National Art Museum of Ukraine in Kyiv, the Luxembourg Museum in Paris, the Lyon Museum of Art, the Brooklyn Museum in New York, and the Betsalel National Museum in Jerusalem.
© Times of Ukraine