Шолом-Алейхем: письменник, видавець, критик

Шолом-Алейхем прийшов у літературу молодим і повним творчих задумів і… мав непростий характер. На той час єврейська література існувала і мала свого читача, і, зрозуміло, молодий Соломон Рабінович, який став надалі Шолом-Алейхемом як компроміс одруження та отримання багатої спадщини, розумів труднощі завоювання свого читача. Інакше кажучи, ніхто не чекав якогось невідомого молодого автора зі своїми принципами з розкритими обіймами в єврейській літературі.

Почав писати Соломон ще в юному віці, заради забави, не думаючи про літературну кар’єру. Стаючи старшим, він не втрачав захоплення літературою, відточуючи свою майстерність, шукаючи себе в літературі. Забігаючи далеко вперед, ми знаємо, що йому це вдалося. Але від початку читачі і критики були до нього прихильні.

Перечитуючи щоденники та листування Шолом-Алейхема, ми виявляємо його нарікання на несправедливість літературної спільноти. Цікаво, що він став відомим не завдяки своїм серйозним, об’ємним творам, а одному нехитрому оповіданню.

У 1887 році у «Фольксблат» було опубліковано «Ножик» – розповідь про хлопчика, який мріяв про ножик, не стримався і вкрав його у постояльця, а потім замученого совістю. Проста на перший погляд історія, кумедна та сумна одночасно. З “Ножика” і почався відомий письменник Шолом-Алейхем (1859-1916).

Шолом-Алейхем, «До моєї біографії»:

«Мої писання, однак, у ті часи були не більше ніж забава, доки не трапилася історія з «Ножиком», яка змінила характер моєї творчості, як і моє життя. У ті дні мене займала комерція – гроші, біржа, цінні папери тощо, які не мають жодного відношення до літератури. Я досяг тоді вершини свого добробуту, мав великі гроші і, можливо, пішов би іншим шляхом, тим шляхом, який деякі вважають справжнім. Але сталося інакше.

Якось приїхавши до Києва з різних важливих справ і втомившись за день, я ліг спати, але заснути не міг. Підвівшись, я присів до столу і написав, точніше, виклав душу в розповіді про свої дитячі роки, якому дав назву «Ножик». Написане я відправив до редакції та забув про нього. І ось одного разу читаю «Схід» («Книжки Сходу» – єврейський щомісячний літературно-публіцистичний журнал російською мовою, що виходив у Петербурзі у 1881-1906) і бачу літературний огляд за підписом «Крітікус» (псевдонім Семена Дубнова – єврейського історика згодом автора «Всесвітньої історії єврейського народу» в 10 томах, що вийшла в 1925-1929), який серед будь-якої нісенітниці згадує і про мій «Ножик». Зі страшним серцебиттям прочитав я кілька теплих рядків Критікуса. Він хвалив мій «Ножик» і стверджував, що молодий автор виявляє талант і згодом подарує нашій бідній літературі розмовною мовою ідиш гарні твори. Сповнений подяки, зі сльозами на очах, я ще раз перечитав ці слова милого Критікуса і дав собі слово писати в цьому роді ще й ще».

Так маленьке оповідання вказало Шолом-Алейхему його шлях у літературі, і світ отримав великого єврейського письменника.

Роком раніше, наприкінці серпня 1886 року, став опікуном багатої спадщини дружини, Шолом-Алейхем на зборах київських єврейських письменників оголосив про намір видавати власний літературний альманах на ідиші, в якому «збере всі найкращі єврейські літературні сили». Таким чином, Шолом-Алейхем-письменник став ще й Шолом-Алейхемом-видавцем. Це і стало джерелом конфронтації письменника-видавця з іншими письменниками.

У листі до письменника і близького друга Якова Дінезона Шолом-Алейхем написав: «Я розшибу голову публіці тим, що одного прекрасного ранку раптом вийде у світ велика єврейська збірка, та така, якої світло не бачило, але без оголошень, без барабанного бою, без дзвони, без виманювання грошей, без премій, але – з оригінальною програмою, з твердо встановленою оплатою співробітників, з доступною ціною, з усіма перевагами, з усіма привілеями; загалом, брате мій, це буде щось особливе, таке, чого і давньоєврейською не було. І уявіть собі – це подобається публіці, протягом двох тижнів я отримав уже більше половини матеріалу. І що це за матеріал! І від якихось письменників! Від якихось єврейських письменників! Товар найвищої марки. Перші звістки про нього з’являться, коли збірка буде повністю готова; за грошима зупинки немає, і дзвонити мені ні до чого…»

У листі Шолом-Алейхема до Лінецького ми виявляємо програму та завдання його літературного проекту:

«Ціна – найдешвша, щоб ощасливити багатьох.

Затія моя зроблена не заради прибутків, а на славу єврейської мови.

Програма буде такою, якої не згадають з часів Адама.

Вона міститиме все, включаючи пташине молоко.

Запроваджується систематична критика того, що виходить єврейською мовою.

Якщо десь є єврейський письменник, і вартий, він мій.

Плачу (і, що називається, чистоганом) за кожен рядок від 2 до 10 копійок за прозу, від 10 до 20 – за поезію.

Хочу вигнати манеру експлуатувати автора за допомогою лестощів.

У першій збірці я дам оригінальні статті різних письменників, що пишуть єврейською, а також гебраїстських (тобто пишучих на івриті) і російських письменників у перекладі єврейською мовою, цілі, не дуже великі оповідання, новели, поеми, один роман, трохи віршів (і добрих), а також різне з усіх галузей знання та з галузі мови.

Про медицину, гігієну, страви, напої тощо теж буде».

Перший номер альманаху «Ді юдіше фольксбібліотек. Єврейська народна бібліотека. Збірник статей літературних, критичних і наукових» Шолом-Алейхема вийшов наприкінці літа 1888 обсягом 616 сторінок і мав три розділи: белетристику, критику і публіцистику. Багато авторів, які писали на ідиші, надіслали Шолом-Алейхему свої статті, повісті, оповідання, вірші. Альманах було надруковано в друкарні Я.Г. Шефтеля у Бердичеві. Вартість одного екземпляра на той час була досить великою – 1 рубль 35 копійок. Читачі прийняли «Єврейську народну бібліотеку» дуже добре: лише у січні 1889 року за передплатою було розіслано 2000 екземплярів. Всього Шолом-Алейхем встиг видати лише два своїх Альманахи.

Шолом-Алейхем чудово впорався із завданням випуску Альманаха. Йому вдалося залучити відомих тоді авторів для публікації їхніх творів: повість «Заповітне кільце» Мойхер-Сфоріма, балада «Моніш» Іцхока-Лейбуша Переца (написана спеціально на ідиші, хоча до цього Перец писав лише на івриті), мемуари поета та публіциста Готлобера та багато іншого.

Сам Шолом-Алейхем у своєму альманаху виступив як романіст («Стемпеню»), критик (стаття про Гейна і Бернса) і публіцист (статті «Російська критика про єврейський жаргон» та «Кілька слів про орфографію єврейської мови», підписані «Видавець») .

Вихід у світ альманаху «Єврейська народна бібліотека» сподобався освіченій єврейській публіці, привернув увагу одних єврейських авторів можливістю заробітку публікаціями, а інших налаштував проти Шолом-Алейхема.

Шолом-Алейхем показав себе твердим і важливим редактором. Він бачив своє видання художньо якісним, встановив високі гонорари, і… нажив собі ворогів у єврейському літературному середовищі. Колеги-письменники не злюбили його за неузгоджені виправлення у їхніх творах. Серед таких ображених були Мойхер-Сфорім, Перець, Лінецький, Готлобер.

Заради справедливості слід сказати, що Шолом-Алейхем редагував і себе. Він п’ять разів переписав свій роман “Стемпеню” для публікації в Альманасі.

Так, Шолом-Алейхем-письменник увійшов у конфлікт із Шолом-Алейхемом-видавцем. Крім цього, також виник Шолом-Алейхем-критик, досить суворий, і це ще більше налаштувало проти нього побратимів по перу.

Того ж 1888 року Шолом-Алейхем опублікував у додатках до «Фольксблату» цикл критичних статей про твори популярних тоді єврейських письменників – Мойхер-Сфоріма, Спектора, Лінецького, Мордхе-Арне Шацкеса. Однією з таких статей була “Тема злиднів у єврейській літературі”, в якій Шолом-Алейхем проаналізував проблему пошуку основної ідеї єврейської літератури.

Також у 1888 році, відчувши власну вагу в літературному бізнесі, Шолом-Алейхем видав брошуру-памфлет під назвою «Суд над Шомером, або Суд присяжних над усіма романами Шомера, застенографовано Шолом-Алейхемом» (надруковано в Бердичеві – там же, де його Альманах).

Хто такий був Шомер і за що він удостоївся критики Шолом-Алейхема?

У 1880-ті найпопулярнішим єврейським письменником на ідиші був Нохум Меєр Шайкевич, який писав під псевдонімом Шомер. Його невигадливі, але сповнені неймовірних ситуацій та пригод бульварні романи подобалися єврейським видавцям та читачам усієї «смуги осілості». І Шолом-Алейхем почав розкривати «кухню» виробництва таких бестселерів.

Шомер та інші єврейські автори «смуги осілості» брали за основу популярні французькі бульварні романи, замість французьких персонажів вигадували містечкових євреїв. Сюжетні лінії будувалися за французькою калькою: любов, розлука, підступні суперники, вірні друзі, загадкові злочини, а в результаті, після всіх випробувань, містечкові євреї виявлялися дітьми вельмож та багатіїв. Тобто був обов’язковий хепі-енд.

Таких бульварних романів видавалося багато. Один тільки Шомер в одному тільки 1888 році опублікував 26 книг. Тиражі досягали десятків тисяч екземплярів, містечкові євреї, живучи в сірій реальності, насолоджувалися такими красивими, надуманими історіями та чекали на наступні історії. У Шомера та йому подібних авторів єврей обов’язково розбагатіє, тоді як у Шолом-Алейхема єврей – це містечковий бідняк, якому багатство не світить.

Зрозуміло, серйозні письменники, такі як Мойхер-Сфорім, Перец і, звичайно, Шолом-Алейхем були незадоволені таким солодким, надуманим отруєнням свідомості єврейського читача.

Повертаючись до памфлету Шолом-Алейхема «Суд над Шомером», визначаємо його своєрідним викликом авторам легковажних книжок. Витяг з першого розділу «Обвинувального акту»:

«Найбільшим, найплодючішим і найбагатшим з усіх цих тарганів, жучків і черв’яків є великий «романодел», наш підсудний Шомер.

Цей молодик взявся не на жарт затопити єврейську літературу своїми неможливими, водянистими романами, своїми дивовижними творами, що стоять нижче за всяку критику. Вони, безумовно, шкідливі читачам, як отрута, бо перекручують його найкращі почуття жахливими небилицями, дикими думками, несамовитими сценами, про які єврейський читач раніше не мав жодного уявлення.

Це здалося дивним нашим представникам. Було виділено комісію. Обстеживши півсотні романів Шомера, вона дійшла таких висновків:

а) майже всі вони просто вкрадені з інших літератур;

б) усі пошиті на один крій;

в) романоділь не дає реальних, справжніх картин єврейського життя;

г) тому його романи до нас, євреїв, жодного відношення не мають;

д) ці романи лише засмучують уяву й ніякого повчання, жодної моралі надати неспроможні;

е) вони містять лише словоблуддя та цинізм;

ж) вони, крім того, дуже погано складені;

з) автор, мабуть, невіглас;

і) школярам і дорослим дівчатам у жодному разі не можна давати цих романів;

к) було б великим благодіянням викурити його разом із усіма його дивовижними романами з єврейської літератури з допомогою конкретної систематичної критики.

Тут, на столі, перед вами лежить півсотні романів цього романодела. Вони є кращим доказом того, до чого може призвести невігластво письменника, наївність читача, а також мовчання критики, яка зазнає існування таких романістів».

Таким чином, ми маємо конфлікт між поняттями якість і популярність у літературі. Зрозуміло, що таким памфлетом неможливо було припинити видання бульварних романів. Але іронічний памфлет Шолом-Алейхема розплющив очі простому читачеві на запозиченість, чужорідність романів Шомера.

Друг Шолом-Алейхема Мордекай Спектор написав тоді: “Читачі захоплено прийняли “Суд над Шомером”. Багато хто з них соромився зізнатися, що колись читали Шомера. Книжки його рідко почали з’являтися на книжковому ринку”.

Шолом-Алейхем розумів причину критики (але не приймав її) його іншими виданнями, наприклад, «Фольксблат» і «Ха-мейліц», чиїм постійним автором він ще недавно був. Ці газети тепер звинувачували редактора “Єврейської народної бібліотеки” у підкупі єврейських письменників великими гонорарами. Причому ця критика подавалася в образливій формі, звинувачуючи Шолом-Алейхема в образі євреїв відсутністю в його творах успішних, розумних головних героїв; одні лише невдахи. Доходило навіть до звинувачень Шолом-Алейхема у юдофобстві (?!).

Ізраїль Леві, редактор газети «Фольксблат» писав: «Вже, дякувати Богу, більше 30 років минуло – а від наших великих просвітителів тільки й чути гостроти та насмішки над єврейськими звичаями, єврейським священнописанням та єврейським життям взагалі; вони сміються з живих і мертвих, вони висміюють усе, що дорого було євреям протягом тисячоліть. … У жодної нації, жодної мови немає такої диявольської літератури, як наша “нова література”, що складається з суцільного глузування, званого ними сатирою”.

Левинський з «Ха-мейліц» звинуватив Шолом-Алейхема в тому, що його “Єврейська народна бібліотека” “вбиває” єврейську літературу. Шолом-Алейхем не вважав за потрібне відповідати на такі випади. Проте, своєрідною відповіддю на це стала його повість на івриті “Шимеле” (опублікована в 1888 році у Варшаві в альманасі Нохума Соколова “Ха-асіф”) – історія доброї, але недолугої людини, яка живе в єврейському містечку. Шимеле – добра і чуйна людина, яка не здобула ні в кого доброго відношення. Надто вже Шимеле бешкетна, нестримна на мову, начитана світських книг інакомисляча людина.

З листа Шолом-Алейхема Дубнову можна дізнатися про те, що його турбувало в той момент:

“Ваш відкритий лист отримав. І рецензію Вашу у “Сході” читав. Ви – єдиний письменник, який співчутливо й гуманно ставиться до бідного жаргону (ідиш тоді вважався жаргоном). Важко висловити Вам ту щиру подяку, яку я мав висловити Вам. Я переживаю сьогодні стільки гонінь і несправедливих нападок на мене і на жаргон, з яким чомусь зв’язали моє ім’я, що не можу не радіти від будь-якого доброго слова. Особливо мені дістається від одного психопата, що забрав у свої нечисті руки єдиний “Народний листок”, який звернений їм тепер у клоаку для виливу помиїв на адресу жаргону та його адептів-шанувальників, особливо на мою адресу, після того як я – що б Ви думали? – Відмовив цьому пройдисвіту в позиці 6000 рублів! З того самого моменту і починається його похід проти мене та жаргону (нещасний, ні в чому не винний жаргон!). І Вам потрібно бачити, як видавець (він же фактичний редактор) жаргонної газети кричить у кожному номері: «Геть поганий жаргон!» Ось геройство! Але це нічого. Щоб остаточно підірвати авторитет жаргону, він у передових статтях, у фейлетонах, у політичній та іноземній хроніках оповідає читачам про те, що Шолом-Алейхем курить десятирублеві сигари і підкуповує своїх критиків (у тому числі і Вас, звичайно) для рекламування своїх творів і т.п. бруд, який повторювати соромно. І це все – у єдиному органі для маси! Дивно, як моя “Бібліотека” так швидко і з таким успіхом розійшлася в народі; а відгуки та співчуття людей щирих надають мені силу і бадьорість боротися проти явної несправедливості двома шляхами: зневажливим ставленням до будь-якої наволоти та енергійним прагненням уперед, поширюючи корисні книги у маси. Ваше зауваження щодо суттєвої прогалини в “Бібліотеці” – історичних популярних статей – прийняло до уваги душевну вдячність. Відданий Вам, Соломон Рабінович”.

Рафаель Літвін

© Times of Ukraine

Leave a Reply