Якщо б мені раніше хтось сказав, що я коли-небудь буду описувати події пов’язані з війною, що відбуватиметься на території моєї Батьківщині, то я б не вагаючись назвав таку людину божевільною. Навіть у страшному сні я не міг уявити собі того, що зараз нам показують у новинах, того жаху, який ми бачимо кожного дня, з того самого клятого дня 24 лютого 2022 року, коли путінська орда напала на нашу країну.
Більшість взялася за зброю чи стала допомагати країні всіма можливими засобами. Частина населення покинула свої домівки та евакуювалась у більш безпечні місця, в тому числі за кордон. Багато хто з громадян мали надію, що все вирішиться за кілька днів, чи один-два тижні й тому бігли «у чому були», не взявши з собою майже нічого, залишивши зачиненими вдома домашніх тварин, з якимось запасом їжі та води, сподіваючись, що скоро до них повернуться.
З цими людьми більш-менш зрозуміло. Трохи оговтавшись, вони почали робити спроби визволити своїх улюбленців з цього жахіття, звертаючись по допомогу до знайомих або волонтерів. Ім’я одного з таких героїв я наведу трохи пізніше. Інші про своїх тварин просто забули й вирішили, що це не найважливіше в цій ситуації. Але багато громадян навіть не розглядали можливість покинути своїх “діточок” і рятуватись, залишивши їх напризволяще.
І я, і мої знайомі вирішили саме так, незважаючи на непросту ситуацію, яка була у Києві. Там, де йшли бойові дії під Києвом: Гостомель, Буча, Ірпінь, Бородянка, Ворзель, дійсно було дуже страшно, але й там частина людей рятувала своїх песиків, котиків та інших тварин. Та зараз мова піде про Людей дійсно з великої літери.
«Ця війна навіки залишить сліди на моєму серці та в голові». Так почалась моя розмова з Мариною Будько – співорганізатром волонтерської спільноти «ХВОСТАТА BANDA», яка опікувала притулок безхатніх тварин у місті Бородянка під Києвом.
Притулок для тварин був підрозділом комунального підприємства «Київська міська лікарня ветеринарної медицини», в якого був директор, наглядачі та інший персонал. Головним завданням цих працівників було забезпечення догляду та безпеки життя своїх підопічних тварин. Притулок був забезпечений для цього їжею та ліками.
Благодійна команда – волонтерська спільнота «ХВОСТАТА BANDA», близько 7 років допомагала в лікуванні та догляді, займалася соціалізацією та пошуком нових родин для цих тварин. Для них собаки – це «щастя життя», на яких вони витратили багато свого часу, сил, здоров’я та коштів.
Коли почалася війна, волонтери першого ж дня зателефонували директору притулку та попросили розповісти, яка ситуація на сьогодні: їм відповіли: «все гаразд», ситуація під контролем, в.о. директора КП КМЛВМ Наталія Мазур зв`язується з міжнародними партнерами для евакуаціі тварин і ці перемовини тривають.
За три дні зв’язок з директорами КП та притулку обірвався. Того, що собаки залишилися наодинці, замкнені у притулку без води та їжі волонтери навіть уявити собі не могли. Але на серці все одно було тяжко, і протягом місяця учасники спільноти й особливо Марина Будько намагалися організувати зелений коридор для евакуації тварин, але, на жаль, зелений коридор давали тільки для людей, для притулку зеленого коридору не передбачалось.
Волонтери все одно продовжували боротися. Щодня стукали в кожні двері державних органів: Кабінет Міністрів, Міністерство екології, КМДА та звертались до інших країн за допомогою міжнародних зоозахисних організацій. На жаль, положення було дуже складним, тому що Бородянка знаходилася в червоній зоні: бомбові удари, обстріли, окупація, туди нікого не пускали.
Як тільки 1 квітня українські війська визволили Бородянку від окупантів, волонтер Юлія Шкода та її чоловік приїхали до притулку подивитися, яка там ситуація, скільки тварин вижило. Те, що вони побачили, не можливо описати словами: велика кількість мертвих тварин, хтось помер від спраги та голоду, хтось від хвороби.
Вижило у притулку менше половини тварин. Для них це було справжнє диво, як собаки могли вижити без води та їжі протягом цілого місяця. Дуже багато тварин було у жалюгідному стані, вони вже вмирали, частина з них взагалі була схожа на самі кістки, але більшість все ж таки вдалося врятувати.
Тобто 1 квітня Юлія потрапила до притулку, а інші, які потрапили туди пізніше, з 2-3 квітня почали евакуацію тварин, що вижили. За кілька днів було євакуйовано 263 собаки. За один раз їх перевезти було просто неможливо.
2 квітня забрали першу групу з 27 собак, які були у самому важкому стані, й повезли їх до лікарів. Мертвих теж одразу забрали з території. 3 квітня забрали половину тварин, які залишилися живими і вже через день ще знайшли транспорт, щоб забрати всіх, хто залишився.
Марина та їі друзі домовились про перетримку у Київській стайні, де врятованим тваринкам люб’язно надали місце. Тоді на іподромі прихистили 98 собак, яким вони ще не знайшли нову сім’ю, всі інші тварини вже були влаштовані – деяку частину відправили до приватного сімейного притулку, в якому дійсно панує атмосфера любові до собак.
Під наглядом «Хвостатої BANDи» залишилися найскладніші собаки, які не знають соціалізації (собаки, які не довіряють людині). Ці собаки, які провели у притулку багато років, не давалися взагалі в руки й не хотіли спілкуватися з людьми.
Зараз волонтери весь час працюють на іподромі з цими тваринами. Щодня витягують на прогулянку, намагаються їх навчити виходити на вулицю. Навчають їх гуляти на повідку, привчають шию до ошійника. Тому кожний день цих благодійників присвячений цим тваринами з ранку до ночі. Вони займаються: соціалізацією, вигулом, годуванням та прибиранням. І як стверджують ці захисники тварин, вони до останньої миті будуть боротися за кожного собаку.
Всім тваринкам активно шукають сім’ї, але потрібен час для того, щоб вони адаптувалися й не лякалися, бо в Бородянці за місяць було чимало вибухів від бомб та снарядів і на деяких тваринах це позначилось дуже сильно, тому вони зараз не сприймають різких рухів та гуркіту. Всі працюють над соціалізацією й одночасно шукають сім’ї, які зможуть зрозуміти цих тварин і мають трішки терпіння для того, щоб собаки пересталивсього боятися і почали довіряти людині.
Мені дуже хотілось назвати всіх учасників цих трагічних та дивовижних подій, людей, які у теперішніх умовах воєнного часу при частковій відсутності грошей, кормів та всього іншого займаються своїми підопічними, незважаючи на труднощі в ім`я любові до тварин.
Марина з колегами їх зараз відгодовує, лікує і також влаштовує в сім’ї. І ця команда до останнього боротиметься за цих тварин. З великою повагою називаю цих героїчних людей поіменно: Марина Будько, Олена Шмига, Катерина Закономірна, Олеся Лобур, Катерина Левік, Юлія Шкода, Ілона Канєвська, Оля Чорна, Максим Повознюк, Анастасія Онілова, Катерина Ільченко, Аня Дієдінкова, Аня Бутенко, Юлія Олександрівна, Людмила Кісіль та багато інших.
З того часу, коли були врятовані їх підопічні, більша частина опинилась в закордонних притулках та в сім`ях, де вони знайдуть любов та прихисток від страшних спогадів Бородянки.
У ті ж дні ще кілька сміливих людей рятували тварин з пекла Бучі, Ірпіня, Гостомеля та Бородянки.
Молода сімейна пара – Анастасія Тиха і Артур Лі вивели з охопленого вогнем Ірпіня 20 безхатніх проблемних собак, частина з яких були інвалідами, 5 котів та інших тварин. До війни ці мужні люди збирали, опікували, лікували й утримували в своєму приватному притулку цих тварин, а потім більшість з них передавали у сім`ї. Ті тваринки, які на початку війни були у Анастасії і Артура були травмовані, поранені, хворі, а частина з них не мала кінцівок і пересувалась на спеціальних візочках.
Рішення про евакуацію було прийнято за 15 хвилин. Під обстрілами і вибухами мін їх рятували в неймовірно важких умовах, коли тваринки були налякані й намагалися бігти в різні сторони, і провели їх більше 5 кілометрів до безпечного місця, де чекали інші волонтери з фонду «Плюшка» з машиною.
На завершальному етапі їм допомогли бійці ЗСУ та тероборони. Через два дні вони повернулись до Ірпіня за рештою собак, які по дорозі загубилися, та вивели ще 600 тварин. Завдяки друзям, Анастасія та Артур перебувають у Києві та працюють над пошуком домівок для своїх «діточок».
Ще один герой Ірпіня і Бучі врятував від смерті, страждань та голоду понад 800 котів. Це відомий актор Олексій Суровцев, мешканець Ірпіня. В ті страшні дні він перекваліфікувався у волонтера-рятівника й визволяв з домашнього полону та повертав домашніх улюбленців своїм власникам, годував покинутих котів. На своїй маленькій машинці він зробив більше сотні рейсів в розтрощені й палаючі Ірпінь та Бучу, щоб врятувати пухнастих жителів окупованих міст. Бородатий «котоматусь» Олексій розповідав, що часом було дуже страшно, але те, що він робив залишиться в пам`яті на все життя.
Дивлячись на ці героїчні вчинки цих молодих людей у ці трагічні для всіх нас дні, можна впевнено сказати, що нашому молодому поколінню притаманна надзвичайна рішучість та сміливість. Ці люди не віддадуть свою Країну на наругу путінській орді та обов’язково переможуть.
Михайло Ваксман