Beaux-Arts – це архітектурний стиль, який походить від École des Beaux-Arts (Еколь де Бозар, Школа Вишуканого Мистецтва) у Парижі, однієї з найвпливовіших мистецьких та архітектурних шкіл у світі протягом 19 – початку 20 століть.
Цей стиль підкреслює симетрію та характеризується грандіозними та складними конструкціями, які часто включають класичні грецькі та римські архітектурні елементи, такі як колони, арки та куполи, а також складні деталі, такі як скульптури, орнаменти та розкішні прикраси.
Будівлі в стилі Beaux-Arts зазвичай збалансовані і мають упорядковане розташування архітектурних елементів. Інтенсивне використання класичних деталей, таких як колони, пілястри, фронтони та карнизи. Декоративні елементи, включаючи скульптури, барельєфи та складні фризи.
Стиль Beaux-Arts набув міжнародної популярності, особливо в Сполучених Штатах, де він був прийнятий для громадських будівель, музеїв, вокзалів і монументальних приватних резиденцій під час Золотої доби та Прогресивної ери (1870-1920). Відомі американські архітектори Річард Морріс Хант, МакКім, Мід і Уайт і Деніел Бернем, відіграли значну роль у популяризації стилю в США.
Стиль Beaux-Arts вплинув на міське планування, особливо в русі City Beautiful у США, який мав на меті запровадити благоустрій і монументальну велич американських міст.
Цей стиль втратив популярність на початку 20-го століття з розквітом модернізму, який відмовився від декоративного дизайну на користь простоти та функціональності. Проте багато будівель у стилі витончених мистецтв залишаються визначними пам’ятками сьогодні.
Деякі визначні приклади Beaux-Arts: Гран Палє (Париж), Палє Гарньє (Париж), Нью-Йоркська публічна бібліотека (Нью-Йорк), Юніон Стейшн (Вашингтон, округ Колумбія), Мерія Сан-Франциско (США).
Стиль Beaux-Arts залишається символом архітектурної величі та важливою частиною архітектурної спадщини багатьох міст світу.
© Times of U
Beaux-Arts is an architectural style that originated from the École des Beaux-Arts (School of Fine Arts) in Paris, one of the most influential art and architecture schools in the world during the 19th and early 20th centuries.
The style emphasizes symmetry and is characterized by its grandiose and elaborate designs, often incorporating classical Greek and Roman architectural elements, such as columns, arches, and domes, along with intricate detailing like sculptures, ornamentation, and lavish decorations.
Beaux-Arts buildings are typically balanced and have orderly arrangement of architectural elements. Heavy use of classical details such as columns, pilasters, pediments, and cornices. Decorative elements including sculptures, bas-reliefs and elaborate friezes.
Beaux-Arts style gained international popularity, especially in the United States, where it was embraced for public buildings, museums, train stations, and monumental private residences during the Gilded Age and Progressive Era (1870-1920). Notable American architects Richard Morris Hunt, McKim, Mead & White, and Daniel Burnham played significant roles in popularizing the style in the U.S.
The Beaux-Arts style influenced urban planning, especially in the City Beautiful movement in the U.S., which aimed to introduce beautification and monumental grandeur to American cities.
The style fell out of favor in the early 20th century with the rise of modernism, which rejected ornate design in favor of simplicity and functionalism. However, many Beaux-Arts buildings remain significant landmarks today.
Some notable examples of Beaux-Arts: Grand Palais (Paris), Palais Garnier (Paris), New York Public Library, Union Station (Washington, D.C.), San Francisco City Hall.
The Beaux-Arts style remains a symbol of architectural grandeur and an important part of the architectural heritage of many cities worldwide.
©Times of U