Гумор в англійській літературі значно еволюціонував протягом століть, відображаючи зміни в суспільстві, культурі та літературних стилях.
Середньовіччя та епоха Відродження часто включали гру слів та сатиру. «Кентерберійські оповідання» Джеффрі Чосера (14 століття) містять непристойні й нешанобливі історії, які висміюють соціальні норми та людську дурість.
Вільям Шекспір (16-17 століття) вміло використовував гумор у своїх п’єсах, від дотепних жартів у комедіях на кшталт «Багато шуму з нічого» до чорного гумору в трагедіях на зразок «Гамлета».
Реставрація та 18 століття побачили зростання сатири як домінуючої форми гумору. Такі письменники, як Джонатан Свіфт («Мандри Гуллівера») та Олександр Поуп, використовували гострий дотеп, щоб критикувати політику, суспільство та людську природу.
Комедія звичаїв, прикладом якої є такі драматурги, як Вільям Конгрів, використовувала розумні діалоги та ситуації, щоб осміяти соціальні звичаї вищого класу.
Вікторіанська література 19-го століття представила більше різноманітних типів гумору, від ніжних, іронічних спостережень Джейн Остін до більш перебільшених, гротескних персонажів Чарльза Діккенса.
П’єси Оскара Уайльда, такі як «Як важливо бути серйозним», відомі своїм гострим дотепом і сатирою на вікторіанське суспільство.
20 століття принесло більш різноманітний і експериментальний підхід до гумору. Історії П.Г. Вудхауса «Дживс і Вустер» відомі своїм легковажним фарсовим гумором.
Сучасні автори, такі як Евелін Во, Кінгслі Еміс і Дуглас Адамс, використовували гумор, щоб досліджувати абсурди життя, часто поєднуючи його з елементами сатири та соціальних коментарів.
Сучасні автори продовжують використовувати гумор у різних формах, від сухого дотепу Іена Мак’юена до грайливої оповідної манери Хелен Філдінг у «Щоденнику Бріджит Джонс».
Ключові елементи гумору в англійській літературі
Сатира: критика суспільства, політики чи людської природи, часто в різкій та іронічній манері.
Гра слів: каламбури, подвійні смисли та дотепні діалоги є поширеними інструментами.
Іронія: ситуативна, драматична та словесна іронія часто використовується для створення гумору.
Пародія: імітація стилю певного жанру чи твору для отримання гумористичного ефекту.
Абсурд: висвітлення безглуздих аспектів життя, що часто використовується в сучасній і постмодерній літературі.
Гумор в англійській літературі існує для того, щоб розважати, а також – що більш важливіше – щоб надавати розуміння, критикувати та коментувати людське суспільство.
© Times of U
. . . .
Humor in English literature has evolved significantly over the centuries, reflecting changes in society, culture, and literary styles.
Medieval and Renaissance period often involved wordplay, puns, and satire. Geoffrey Chaucer’s “The Canterbury Tales” (14th century) includes bawdy and irreverent tales that poke fun at social norms and human folly.
William Shakespeare (16th-17th century) skillfully used humor in his plays, from witty banter in comedies like “Much Ado About Nothing” to dark humor in tragedies like “Hamlet.”
Restoration and 18th century saw the rise of satire as a dominant form of humor. Writers like Jonathan Swift (“Gulliver’s Travels”) and Alexander Pope used sharp wit to critique politics, society, and human nature.
Comedy of manners, exemplified by playwrights like William Congreve, used clever dialogue and situations to satirize the social customs of the upper class.
19th century’s Victorian literature introduced more varied types of humor, from the gentle, ironic observations of Jane Austen to the more exaggerated, grotesque characters of Charles Dickens.
Oscar Wilde’s plays, such as “The Importance of Being Earnest,” are known for their sharp wit and satire of Victorian society.
20th century brought a more diverse and experimental approach to humor. P.G. Wodehouse’s “Jeeves and Wooster” stories are known for its light-hearted, farcical humor.
Modern authors like Evelyn Waugh, Kingsley Amis, and Douglas Adams have used humor to explore the absurdities of life, often blending it with elements of satire and social commentary.
Nowadays’ authors continue using humor in various forms, from the dry wit of Ian McEwan to the playful narrative styles of Helen Fielding in “Bridget Jones’s Diary.”
Key elements of humor in English literature
Satire: Critiquing society, politics, or human nature, often in a sharp and ironic manner.
Wordplay: Puns, double entendres, and witty dialogue are common tools.
Irony: Situational, dramatic, and verbal irony are frequently used to create humor.
Parody: Mimicking the style of a particular genre or work to humorous effect.
Absurdity: Highlighting the ridiculous aspects of life, often used in modern and postmodern literature.
Humor in English literature exists to entertain, as well as – which is more important – to provide insight, critique, and commentary on the human society.
© Times of U