Імпресіонізм – художній напрямок, що виник у Франції в останній третині 19 століття. Цей стиль у живопису, а згодом і в інших видах мистецтва був революційним для свого часу і ознаменував розрив з класичними академічними стандартами.
Імпресіонізм виник як реакція на академічний живопис, який підкреслював ідеалізовані сюжети, чіткі лінії та традиційні композиції.
Реалізм, що розвивався в середині 19 століття, вплинув на нього схильністю до зображення реального життя без прикраси. Однак, на відміну від реалістів, імпресіоністи прагнули не лише відобразити реальність, а й передати враження та емоції від миттєвого моменту.
Фотографія, яка стала популярною у середині 19 століття, спонукала художників переглянути методи зображення реальності. Вони почали шукати нові способи передачі світла та руху.
Наукові дослідження кольору та сприйняття світла також вплинули на імпресіоністів. Зокрема, теорії фізиків, таких як Огюст Шевроль, надихали художників експериментувати з кольором та світлом.
Художники барбізонської школи, які працювали в 1830-1840 роки, почали зображувати природу на пленері (на відкритому повітрі), що стало важливим елементом техніки імпресіоністів.
Імпресіоністи прагнули передати свої суб’єктивні враження від побаченого. Основними технічними аспектами стали:
Зображення миттєвого світла та атмосфери;
Вільна, часто груба манера письма, виражена через короткі штрихи кисті;
Відмова від чорного кольору для створення тіней замість нього використовувалися контрастні кольори;
Зображення повсякденного життя та природи замість історичних чи міфологічних сюжетів.
Клод Моне був одним із засновників та головним представником руху. Його картина «Враження. Схід сонця» (1872) дала назву всьому руху, коли критик Луї Леруа саркастично назвав художників “імпресіоністами”.
П’єр Огюст Ренуар: Його роботи відрізнялися акцентом на зображенні людських фігур, особливо у світських сценах, таких як «Бал у Мулен де ла Галетт».
Каміль Пісарро: Один із найстаріших членів руху, його картини часто зображали сільські пейзажі та сцени міського життя.
Едгар Дега: Хоча він не був пленерним художником, як багато імпресіоністи, його роботи, присвячені балеринам та повсякденному життю, мали величезний вплив на рух.
Мері Кассат і Берта Морізо: Ці жінки-художниці відігравали важливу роль у розвитку імпресіонізму, особливо у зображенні сімейного життя та жіночих образів.
Спочатку імпресіоністів різко критикували за їхнє відхилення від академічних стандартів. Їхні роботи вважалися незакінченими, занадто грубими та нечіткими. Однак згодом публіка почала цінувати інноваційний підхід художників до кольору, світла та зображення повсякденного життя.
Імпресіонізм вплинув на наступні художні течії, такі як постімпресіонізм (наприклад, Ван Гог, Сезанн, Гоген) і модернізм. Хоча постімпресіоністи відкинули деякі принципи імпресіонізму, вони продовжували досліджувати колір, світло та суб’єктивні сприйняття у мистецтві.
Імпресіонізм став одним із перших напрямків, які показали, що мистецтво може бути експериментальним і суб’єктивним, що в кінцевому підсумку призвело до появи безлічі авангардних течій у 20 столітті.
© Times of U