Зовнішня політика Дональда Трампа під час його президентства має кілька бізнес-вимірів, які часто перетинаються з традиційними дипломатичними зусиллями.
Трамп, зокрема, використовує тарифи як інструмент у своїй зовнішній політиці, зокрема націлившись на низку тарифів на Китай у 2018 році для боротьби з тим, що він назвав нечесною торговою практикою та крадіжкою інтелектуальної власності. Цей підхід був частиною ширшої політики «Америка перш за все», спрямованої на скорочення торгового дефіциту та захист американської промисловості.
Адміністрація Трампа бере участь у тому, що широко називають торговою війною, яка зачіпає не лише Китай, але й традиційних союзників, таких як Канада, Мексика та країни Європейського Союзу. Дехто розглядав ці дії як використання економічної влади для отримання дипломатичних здобутків або перегляд торгових угод, щоб вони були більш сприятливими для США.
Трамп часто підходив до зовнішньої політики з діловим, транзакційним мисленням, зосереджуючись на угодах, від яких США можуть отримати пряму негайну вигоду. Це було очевидно під час його переговорів щодо торговельних угод, таких як NAFTA, перетворена на USMCA (Угода США, Мексики та Канади).
Великі ділові інтереси Трампа в різних країнах створили потенційний конфлікт інтересів. Його нерухомість у таких місцях, як Індія, Індонезія та Туреччина, могла впливати на зовнішньополітичні рішення США або піддаватися їх впливу. Критики стверджували, що це може призвести до політичних рішень на користь його бізнес-інтересів, а не ширших національних інтересів.
Зробивши помітний крок, Трамп наказав призупинити судові переслідування відповідно до Закону про корупцію за кордоном, стверджуючи, що він заважає американським компаніям вести бізнес за кордоном, особливо в країнах з менш суворими антикорупційними законами.
Намагаючись створити економічне домінування Америки у світі, дії Трампа були спрямовані на посилення зусиль щодо репатріації виробництва та зменшення залежності від іноземних ланцюжків постачання, особливо з Китаю. Це включало такі ініціативи, як «Операція Warp Speed» для розробки вакцини, демонструючи співпрацю уряду та приватного сектору для просування інтересів США.
Політика Трампа наголошує на енергетичній незалежності через підтримку внутрішнього виробництва, що мало наслідки для зовнішньої політики, зокрема у відносинах з нафтовидобувними країнами, такими як Саудівська Аравія та Іран.
Трамп вимагає від союзників по НАТО та інших партнерів збільшити свої витрати на оборону або зіткнутися з можливим скороченням військової підтримки США, що розглядалося як ділові переговори, коли союзники повинні були «заплатити» за захист США.
Була спроба пов’язати торговельні поступки із зобов’язаннями щодо безпеки, припускаючи, що країни можуть отримати вигоду від сприятливої торговельної політики США, якщо вона відповідатиме стратегічним інтересам США.
Підхід Трампа критикують за його непередбачуваність, яка, на думку деяких, дестабілізувала міжнародні відносини та завдала шкоди довгостроковій довірі до США.
Відмова Трампа повністю відмовитися від своєї бізнес-імперії викликала занепокоєння щодо конфлікту інтересів, коли на зовнішньополітичні рішення можуть впливати особисті фінансові вигоди.
Ділові аспекти зовнішньої політики Трампа, таким чином, відображали суміш економічного націоналізму, прямих переговорів для отримання негайної вигоди та інколи суперечливе переплетення особистих бізнес-інтересів із цілями національної політики.
© Times of U
. . . .
Donald Trump’s foreign policy during his presidencies had several business-related dimensions, which often intersected with traditional diplomatic efforts.
Trump notably used tariffs as a tool in his foreign policy, particularly targeting China with a series of tariffs in 2018 to address what he described as unfair trade practices and intellectual property theft. This approach was part of a broader “America First” policy, aiming to reduce trade deficits and protect American industries.
Trump’s administration engaged in what was widely described as a trade war, affecting not just China but also traditional allies like Canada, Mexico, and European Union countries. These actions were seen by some as leveraging economic power for diplomatic gains or renegotiating trade deals to be more favourable to the U.S.
Trump often approached foreign policy with a business-like, transactional mindset, focusing on deals where the U.S. could gain a direct, immediate benefit. This was evident in his negotiations around trade agreements, such as the renegotiated NAFTA into the USMCA (United States-Mexico-Canada Agreement).
Trump’s extensive business interests across 25 countries posed potential conflicts of interest. His properties in places like India, Indonesia, and Turkey could influence or be influenced by U.S. foreign policy decisions. Critics argued this could lead to policy decisions favoring his business interests rather than broader national interests.
In a notable move, Trump ordered a pause on prosecutions under the Foreign Corrupt Practices Act, arguing that it hindered U.S. companies in securing business abroad, particularly in countries with less rigorous anti-corruption enforcement.
In an attempt to build America’s economic dominance in the world, Trump’s actions were designed to bolster efforts to repatriate manufacturing and reduce reliance on foreign supply chains, especially from China. This included initiatives like “Operation Warp Speed” for vaccine development, showcasing government-private sector collaboration to advance U.S. interests.
Trump’s policy emphasized energy independence through support for domestic production, which had implications for foreign policy, particularly in dealings with oil-producing countries like Saudi Arabia and Iran.
Trump demands that NATO allies and other partners increase their defense spending or face potential reductions in U.S. military support, which was seen as a business-like negotiation where allies were expected to “pay” for U.S. protection.
There was an attempt to link trade concessions with security commitments, suggesting that countries could benefit from favorable U.S. trade policies if they aligned with U.S. strategic interests.
Trump’s approach was criticized for its unpredictability, which some argued destabilized international relations and damaged long-term U.S. credibility.
Trump’s refusal to fully divest from his business empire raised concerns about conflicts of interest, where foreign policy decisions might be influenced by personal financial gains.
The business aspects of Trump’s foreign policy thus reflected a blend of economic nationalism, direct negotiation for immediate gains, and a sometimes controversial intertwining of personal business interests with national policy objectives.
© Times of U