Олександр Тишлер (1898–1980) – талановитий єврейський художник, автор графічних серій, класик сценографії.
Майбутній митець був восьмою дитиною в сім’ї спадкового столяра-червонодеревника з прізвищем «Тишлер» (у перекладі з ідишу – «столяр»). Олександр Тишлер п’ять років навчався у Київському художньому училищі, два роки відвідував майстерню Олександри Екстер. У Києві Тишлер зблизився і потоваришував з Іллею Еренбургом, Йосипом Мандельштамом.
Основні віхи кар’єри майстра пов’язані з театром, він співпрацював із такими режисерами, як Соломон Міхоелс, Всеволод Мейєрхольд.
Творча спадщина Олександра Тишлера – живописця, графіка, театрального художника і скульптора – є унікальним явищем в єврейському авангарді першої чверті XX ст.
Сильний вплив на мистецтво Тишлера надали художньо-ідеологічні постулати київського відділення «Культур-Ліги». Звернення «Культур-Ліги» до пластичної спадщини некласичних культур спонукало Тишлера використовувати прийоми архаїчної формотворчості: ярусну побудову композиції, семантично обумовлене співвідношення та пропорційність фігур, деіндивідуалізоване трактування персонажів.
Надихнуте ідеологами київської «Культур-Ліги» звернення до неканонічних форм образотворчості, що лежать у пластах архаїчних культур, визначило характерне для творів Тишлера кінця 1910-х – початку 1930-х років уніфіковане трактування фігур та осіб персонажів. Монументальна пластика, притаманна робіт Тишлера, становила основний принцип його творчості.
Рамки образотворчих мотивів, що визначають розробку єврейської теми в станковому живописі Тишлера, включають мотиви побуту, погромів, втрати будинку, мандрівок.
Олександр Тишлер був членом київського єврейського культурно-громадського об’єднання «Культур-Ліга» з 1918 по 1920 роки. 1920 року Тишлер взяв участь у Художній секції першої Єврейської художньої виставки скульптури, графіки та малюнка під псевдонімом Джин-Джих-Швіль. Це стало його першим виставковим досвідом.
Тишлер брав безпосередню участь у етнографічно орієнтованих колективних мистецьких проектах «Культур-Ліги».
У 1919 році Тишлер створив графічну серію для «Книги Рут» та спільно з І. Чайковим ілюстрації до дитячого журналу «Лісовичок» у складі творчої майстерні, організованої в Пущі-Водиці під Києвом, куди входили й інші майстри, у тому числі Лисицький та Рибак .
У творчості Олександра Тишлера знаходять відображення багато важливих положень художньої діяльності «Культур-Ліги» в рамках дослідження питань єврейського самовизначення. Це завдання у контексті художньої творчості членів київської Художньої секції «Культур-Ліги» вплинула на формування образно-пластичних прийомів Тишлера.
Своєю творчістю Тишлер, як художник революційного авангарду, який має свободу та широту художніх поглядів, позначив себе як носій національного єврейського світовідчуття.
Роботи Тишлера 1920-х – 1930-х років зображують близькість авторських образотворчих форм фігуративної естетики сучасників – майстрів «Культур-Ліги».
Глибина пластичної мови робіт Тишлера пояснюється зверненням до певних культурно-історичних пластів. Як джерело естетичного натхнення він, як та інші єврейські художники-авангардисти на той час, розглядали мистецтво давніх семітських народів.
У зображенні образу людини виявилася властива живопису Тишлера манера, що зближує пошуки художника з аналогічними тенденціями у мистецтві єврейського авангарду, західноєвропейських та українських художників-модерністів.
Опора Тишлера на далекі від канонів форми образотворчості, що походять від стародавніх культур, визначила його бачення фігур та осіб. Відсутність у нього портретної індивідуалізації була поширеним явищем в авангарді початку 20 століття.
Тишлер рідко відступає від умовного принципу розробки образу, переважно не роблячи візуальних відмінностей між чоловічими та жіночими персонажами-архетипами.
Зовнішність його героїв включають скульптурність, монументальність, нівелювання індивідуальних портретних рис, інтровертність.
Для Тишлера примітивізація художньої мови стала засобом здійснення образа, наповненого міфологічними посиланнями.
Тишлер знаходить парадоксальну і водночас органічно пов’язану з міфологічним свідомістю візуальну форму реалізації основної структури існування людини.
Порушення Тишлером пропорційних показників є авторської переробкою стилістичних принципів давньосхідного мистецтва, що передбачав співвідношення величини фігур зі статусом суб’єкта зображення.
У Тишлера просторова близькість персонажів справляє враження ізольованості, що створює символічну, утворюючи структуру.
Тишлер по-своєму показує стандартну композицію портрета, досягаючи ефекту парадоксальності, властивої єврейському авангарду.
Образно-пластичні композиції Тишлера звертаються до просторового принципу ассиро-вавилонських та єгипетських рельєфів зі своїми ярусним побудовою.
Однією з ознак впливу на творчість Тишлера поширених серед художників київської «Культур-Ліги» звернень до образотворчої традиції ассиро-вавилонської та єгипетської культур є особлива просторова структура.
Відповідно до позиції, позначеної Б. Аронсоном та І.-Б. Рибалкою у статті «Шляхи єврейського живопису», важливим у тих давньосхідного мистецтва є концепція монументальної скульптурної форми у зв’язку з навколишнім простором – «світлом, небом і пустелею». Таким чином, у роботах Тишлера є світлоповітряний простір – мотив високого неба.
Лейтмотив «вдома» як «індивідуального притулку» реалізований у творчості Тишлера багатоваріантно, проте поняття «дім» у нього набуло рис умовності. Тема безпритульності проявляється у нього через звернення до кочового побуту.
1919 року Тишлер, відповідно до програми Художньої секції київської «Культур-Ліги», виконує серію ілюстрацій до «Книги Рут». Наприкінці 1920-х років він створив роботу «Погром» та цикл «Євреї на землі».
У різні роки були виконані серії малюнків, присвячені єврейським типажам – “Старий-жебрак” (1943), “Голова старого” (1964), а також “Крокуючі фігури”, “Модниця” та інші. Тишлер також брав активну участь у театральній діяльності як сценограф.
Застосована Тишлером при створенні робіт «Погром» і «Антисемітизм» сукупність засобів образотворчого вираження характерна твори періоду 1920-х – 1930-х років («Демонстрація інвалідів» (1925), «Повінь» (1926)) та пізніших робіт (« з чучелами» (1977), диптих «Віли» та «Граблі» (1976) (серія «Оформлення революційних свят у роки Громадянської війни» (1970-і рр.)), «Фашизм» (1967–1970-і рр.) ). Романтичне прочитання національної теми представлено серією ілюстрацій до «Книги Рут» (1920), акварельним циклом «Євреї на землі» (кінець 1920-х рр.) та серією графічних зображень провінційних єврейських типів.
Творчість Тишлера пов’язано з естетикою традиційного єврейського мистецтва – художньою традицією декоративно-ужиткової творчості та оформлення книг.
У творчості Тишлера знайшла відображення і поширена серед київського єврейського художнього ренесансу тема провінції, містечкових єврейських типів.
Характер трактування Тишлером одного з найважливіших мотивів єврейської культури значною мірою відрізняється від загальних тенденцій – проблематики руйнування штетла як культурно-історичного середовища мови ідишу, інтерпретації давньої історії у сучасному контексті, мотивів зміни національно зумовлених та переважно негативних етнічних стереотипів.
У своїх роботах, що торкаються національної тематики, Тишлер будує образ за допомогою національних характеристик, не вдаючись до перебільшення рис єврейської ідентичності. Мальовничий цикл «Сусіди мого дитинства» (кінець 1920-х – кінець 1960-х років) демонструє своєрідність відображення мотиву, перетвореного авторським механізмом «пам’яті-фантазії».
Тишлер не властива оповідальність сюжету, але він зберігає суворий зв’язок з традиційним феноменом єврейської культури – притчею з її смисловими планами побуту та духовності.
Створений Тишлером цикл «Сусіди мого дитинства» є авторським трактуванням штетла, властивої творчості художників-євреїв початку XX ст. Єврейське містечко в інтерпретації Тишлера не несе трагізму і ностальгії, характерної творчості його сучасників, зокрема Шагала, Рибака, Ейдельмана, Юдовина.
Персонажі Тишлера зображені схематично, але при цьому відчувається їхнє емоційне переживання, властиве, наприклад, пронизливим образам Шагала, Рибака, Махліса, Юдовіна. Такий підхід відповідає загальним тенденціям у зображенні штетлу у 1920-х – 1930-х роках.
Пластична експресія Тишлера містить лірико-іронічні, меланхолічні, а також гротескні, трагедійні та саркастичні інтонації.
Ліричний гротеск минулого зближує Тишлера із Марком Шагалом. Обидва майстри зображували узагальнений символічний образ з урахуванням побутових образів.
У творчості Олександра Тишлера знайшли відображення багато важливих положень художньої діяльності київської «Культур-Ліги», що лежать у площині дослідження єврейської ідентичності.
Rafael Litvin
© Times of Ukraine