Уявлення про російську армію як непереможну гігантську силу давно пронизує світовий дискурс, корінючись у вибіркових історичних наративах, пропаганді холодної війни та власному міфотворчому підході Кремля. Від перемоги Радянського Союзу у Другій світовій війні, яку часто зображують як свідчення незламної рішучості росії, до сучасних військових парадів на Красній площі, росія культивувала образ непереможності.
Цей міф стверджував, що будь-яке протистояння з москвою закінчиться швидкою поразкою для супротивників, що стримає виклики та зміцнить її геополітичний вплив. Однак повномасштабне вторгнення в Україну, розпочате 24 лютого 2022 року, викрило цю ілюзію як картковий будиночок.
Протягом трьох з половиною років Україна – країна, яка має лише частину ресурсів росії – не лише витримувала натиск, а й завдавала принизливих поразок, виявляючи системну гниль російської військової машини. До серпня 2025 року, враховуючи триваючі українські контрудари глибоко вглиб російської території, міф перетворюється на руїни, змінюючи сприйняття глобальної безпеки та надихаючи демократії в усьому світі.
Міф про російську військову перевагу не новий; він ґрунтується на кураторській версії історії, яка наголошує на перемогах, замовчуючи поразки. Кремль часто посилається на «Велику Вітчизняну війну» (Другу світову війну) як доказ вічної стійкості, зображуючи перемогу СРСР над нацистською Німеччиною як божественний мандат на російське панування. Однак цей наратив ігнорує приголомшливі людські втрати – понад 27 мільйонів смертей радянських військовослужбовців – та роль допомоги союзників, включаючи постачання з Заходу за ленд-лізом.
Насправді, військова історія росії сповнена невдач, які передвіщали фіаско в Україні. Кримська війна (1853-1856) закінчилася поразкою росії від коаліції, до складу якої входила Велика Британія та Франція. Російсько-японська війна (1904-1905) призвела до приниження росії новою азійською державою. Перша світова війна (1914-1918) призвела до краху царського режиму серед величезних втрат. Радянсько-афганська війна (1979-1989) виснажила ресурси та завершилася виведенням військ, що стало аналогією війни у В’єтнамі для США. Навіть Холодна війна (1945-1991) завершилася розпадом Радянського Союзу. Ці невдачі підкреслюють певну закономірність: перенапруження, логістичні провали та недооцінка рішучості супротивників.
Після закінчення Холодної війни Путін відбудував цей міф шляхом інтервенцій у Грузії (2008), Криму (2014) та Сирії (2015), де обмежені операції успішно завершилися проти слабших супротивників. До 2022 року російські збройні сили рекламувалися як другі за силою у світі, з передовими гіперзвуковими ракетами, величезним танковим парком та ядерним арсеналом, що стримував пряме зіткнення. Аналітики прогнозували швидку капітуляцію України, можливо, за лічені дні. Натомість вторгнення перетворилося на трясовину, оголивши крихкість міфу.
Російська «спеціальна військова операція» розпочалася з переважаючими перевагами: 190 000 військовослужбовців, переважна повітряна міць та близькість до ліній постачання. Путін прагнув завдати нищівного удару по Києву, очікуючи мінімального опору з боку «братньої» нації. Однак українські війська, підкріплені довоєнними реформами під керівництвом генерала Степана Полторака (2014-2019), які за допомогою США привели армію до стандартів НАТО, розгорнули запеклу оборону. У битві за Київ російські конвої зупинилися через погану логістику, бруд та засідки. До квітня 2022 року Росія відступила, покинувши техніку та зазнавши великих втрат.
Міф ще більше розвіявся під час Харківського контрнаступу (вересень 2022 року), де Україна повернула понад 12 000 квадратних кілометрів, здивувавши російських командирів та перервавши лінії постачання у Лимані. Звільнення Херсона у листопаді 2022 року змусило війська відступити через річку Дніпро. Ці події розвінчали хвалену зброю росії; понад 2125 високоточних ракет, випущених до травня 2022 року, дали мінімальні стратегічні здобутки. Використання Україною ракетних комплексів Javelin та ракетних комплексів NLAW західного виробництва нейтралізувало російські танки, перетворивши «другу армію у світі» на «другу армію в Україні».
| Ключові події 2022 року, що руйнують міф | Опис | Вплив на репутацію росії |
|---|---|---|
| Битва за Київ (лютий-березень) | Російське наступ зупинено; відступ з покинутим спорядженням. | Викрита логістична некомпетентність; міф про швидку перемогу розвіявся. |
| Харківський контрнаступ (вер.) | Україна повертає собі понад 12 000 км². | Продемонструвала вразливість росії до несподіваних атак. |
| Визволення Херсона (листопад) | росія виводить війська із західного берега Дніпра. | Підкреслив нездатність утримати здобутки; підняв моральний дух українців. |
У міру затягування війни асиметрична воєнна діяльність України ще більше підривала престиж росії. Не маючи військово-морського флоту, Україна потопила значну частину Чорноморського флоту за допомогою безпілотників та ракет, включаючи флагманський корабель «Москва» у квітні 2022 року. До 2024 року удари по Севастополі змусили до передислокації військ, що підірвало військово-морські перспективи росії.
Контрнаступ у Запоріжжі 2023 року загальмувався через заміновані поля, але Україна адаптувалася. Рої безпілотників знищили російську бронетехніку, до кінця 2024 року було знищено більш ніж 9000 танків, що змусило їх покладатися на реліквії радянської епохи, такі як Т-62. Курська операція у серпні 2024 року стала поворотним моментом: українські війська вперше з часів Другої світової війни захопили російську територію, зруйнувавши ілюзію безпечних кордонів. Це розвіяло міф про те, що росія – непереможна країна.
Російська тактика використання людських хвиль, що нагадувала жахи Першої світової війни, принесла піррові здобутки на тлі величезних втрат – понад 383 000 до грудня 2023 року, які зросли до більш ніж 1 мільйон до літа 2025 року. Залежність від іранських безпілотників та північнокорейських військ підкреслювала відчай.
Успіх України полягає в винахідливості та альянсах. Дрони революціонізували війну: дешеві, гнучкі пристрої, такі як FPV, атакували танки та кораблі, випереджаючи російські адаптації. До 2025 року Україна стала лідером у виробництві дронів, завдавши ударів по протиповітряній обороні москви та виявивши вразливості С-400.
Західна допомога – 300 мільярдів доларів на зброю до 2025 року – забезпечила переломні моменти: HIMARS, ATACMS та французькі бомби AASM дозволили завдавати глибоких ударів. Розвідка США в режимі реального часу виявилася вирішальною; короткочасне припинення просування у 2025 році дозволило росії просунутися, що підкреслило його важливість.
Реформи після 2014 року перетворили українську армію з корумпованого пережитку на силу, сумісну з НАТО, з акцентом на доблесті та адаптивності, а не на грубій силі.
Під міфом криється занепад. Корупція висмоктувала кошти, залишаючи війська із застарілим спорядженням – іржавими танками 1960-х років та цивільними GPS. Економічні санкції паралізували виробництво; до 2025 року оборонний бюджет росії виснажився через воєнні витрати.
Виявилася внутрішня нестабільність: заколот Пригожина 2023 року викрив розкол еліти. Великі втрати (60 000 лише у липні 2025 року) сприяли ухиленню від призову та дезертирству. З російської точки зору, такі ЗМІ, як RT (Russia Today, контрольована Кремлем телевізійна мережа для закордонних справ), наголошують на українських втратах та провалах західної «експертизи», але не визнають жодних планів окупації – неявне визнання перевищення повноважень.
Війна викрила слабкі сторони росії, завдавши шкоди її репутації «світового класу». НАТО розширилося за рахунок Фінляндії та Швеції; союзники збільшили допомогу. У світовому масштабі вона кинула виклик автократіям: тайванські амбіції Китаю послабилися, а експорт безпілотників Ірану був ретельно перевірений.
Нейтральні аналізи відзначають здобутки росії (105 квадратних миль у липні 2025 року), але за непомірну ціну, що передбачає проблеми з відновленням після війни.
До середини 2025 року українська операція «Павутина» знищила третину російського флоту ядерних бомбардувальників, вивівши з ладу 41 літак глибокими ударами. Атаки дронів на російські міста поранили мирних жителів, посіявши паніку. Експертні оцінки підкреслюють стійкість України, яка погіршує російські наступальні дії, змушуючи її адаптуватися до безпілотників.
Україна прагнула не знищення росії, а припинення її агресії. До 2025 року міф про непереможність розвіяно: російська армія, якої колись боялися, виявилася корумпованою та крихкою. Ця війна доводить, що рішучість, інновації та союзи перемагають грубу силу. Чинячи опір, Україна надихає: автократи не непереможні, а свобода бореться далі.
© Times of Ukraine
. . . .
The notion of Russia’s military as an unstoppable juggernaut has long permeated global discourse, rooted in selective historical narratives, Cold War propaganda, and the Kremlin’s own myth-making. From the Soviet Union’s victory in World War II – often portrayed as a testament to unbreakable Russian resolve – to modern displays of military parades on Red Square, Russia cultivated an image of invincibility.
This myth suggested that any confrontation with Moscow would end in swift defeat for adversaries, deterring challenges and bolstering its geopolitical leverage. However, the full-scale invasion of Ukraine launched on February 24, 2022, exposed this illusion as a house of cards.
Over three and a half years, Ukraine – a nation with a fraction of Russia’s resources – has not only withstood the onslaught but inflicted humiliating defeats, revealing systemic rot in the Russian military machine. By August 2025, with ongoing Ukrainian counterstrikes deep into Russian territory, the myth lies in ruins, reshaping global security perceptions and emboldening democracies worldwide.
The myth of Russian military supremacy is not new; it draws from a curated version of history that emphasizes triumphs while glossing over defeats. The Kremlin often invokes the “Great Patriotic War” (World War II) as proof of eternal resilience, portraying the Soviet victory over Nazi Germany as a divine mandate for Russian dominance. Yet, this narrative ignores the staggering human cost – over 27 million Soviet deaths – and the role of Allied aid, including Lend-Lease supplies from the West.
In reality, Russia’s military history is peppered with failures that foreshadowed the Ukraine debacle. The Crimean War (1853-1856) ended in Russian defeat against a coalition including Britain and France. The Russian-Japanese War (1904-1905) saw Russia humiliated by an emerging Asian power. World War I (1914-1918) led to the collapse of the Tsarist regime amid massive losses. The Soviet-Afghan War (1979-1989) drained resources and ended in withdrawal, mirroring Vietnam for the U.S. Even the Cold War (1945-1991) culminated in Soviet dissolution. These setbacks highlight a pattern: overextension, logistical failures, and underestimation of resolve in adversaries.
Post-Cold War, Putin rebuilt the myth through interventions in Georgia (2008), Crimea (2014) and Syria (2015), where limited operations succeeded against weaker foes. By 2022, Russia’s military was touted as the world’s second-strongest, with advanced hypersonic missiles, vast tank fleets, and a nuclear arsenal deterring direct confrontation. Analysts predicted a quick Ukrainian capitulation, perhaps in days. Instead, the invasion became a quagmire, exposing the myth’s fragility.
Russia’s “special military operation” began with overwhelming advantages: a 190,000-troop force, superior airpower, and proximity to supply lines. Putin aimed for a decapitation strike on Kyiv, expecting minimal resistance from a “brotherly” nation. Yet, Ukrainian forces, bolstered by pre-war reforms under General Stepan Poltorak (2014-2019), which aligned the army with NATO standards via U.S. assistance, mounted fierce defenses. In the Battle of Kyiv, Russian convoys stalled due to poor logistics, mud and ambushes. By April 2022, Russia retreated, abandoning equipment and suffering heavy losses.
The myth cracked further in the Kharkiv counteroffensive (September 2022), where Ukraine reclaimed over 12,000 square kilometers, surprising Russian commanders and severing supply lines at Lyman. Kherson’s liberation in November 2022 forced another humiliating withdrawal across the Dnipro River. These events debunked Russia’s vaunted weaponry; over 2,125 precision missiles fired by May 2022 yielded minimal strategic gains. Ukraine’s use of Western-supplied Javelins and NLAWs neutralized Russian tanks, turning “the second army in the world” into “the second army in Ukraine.”
| Key 2022 Events Shattering the Myth | Description | Impact on Russian Reputation |
|---|---|---|
| Battle of Kyiv (Feb-Mar) | Russian advance halted; retreat with abandoned gear. | Exposed logistical incompetence; myth of swift victory crumbled. |
| Kharkiv Counteroffensive (Sep) | Ukraine recaptures 12,000+ km². | Demonstrated Russian vulnerability to surprise attacks. |
| Kherson Liberation (Nov) | Russia withdraws from west bank of Dnipro. | Highlighted inability to hold gains; boosted Ukrainian morale. |
As the war dragged on, Ukraine’s asymmetric warfare further eroded Russian prestige. With no navy, Ukraine sank much of the Black Sea Fleet using drones and missiles, including the flagship “Moskva” in April 2022. By 2024, strikes on Sevastopol forced relocations, gutting Russia’s naval projection.
The 2023 Zaporizhzhia counteroffensive stalled due to mined fields, but Ukraine adapted. Drone swarms decimated Russian armor more than 9,000 tanks destroyed by late 2024, forcing reliance on Soviet-era relics like T-62s. The Kursk incursion in August 2024 marked a turning point: Ukrainian forces seized Russian territory for the first time since WWII, shattering the illusion of secure borders. This exploded the myth that Russia is an invincible country.
Russia’s human wave tactics, evoking WWI horrors, yielded pyrrhic gains amid massive casualties – over 383,000 by December 2023, ballooning to more than 1 million by summer 2025. Dependence on Iranian drones and North Korean troops underscored desperation.
Ukraine’s success stems from ingenuity and alliances. Drones revolutionized warfare: cheap, agile units like FPVs targeted tanks and ships, outpacing Russia’s adaptations. By 2025, Ukraine led in drone production, striking Moscow’s air defenses and exposing S-400 vulnerabilities.
Western aid – $300 billion in weapons by 2025 – provided game-changers: HIMARS, ATACMS, and French AASM bombs enabled deep strikes. Real-time U.S. intelligence proved crucial; a brief cutoff in 2025 allowed a Russian advance, highlighting its importance.
Reforms post-2014 transformed Ukraine’s military from a corrupt relic to a NATO-compatible force, emphasizing valor and adaptability over brute force.
Beneath the myth lies decay. Corruption siphoned funds, leaving troops with outdated gear – rusty 1960s tanks and civilian GPS. Economic sanctions crippled production; by 2025, Russia’s defense budget strained under war costs.
Domestic fragility emerged: Prigozhin’s 2023 mutiny exposed elite fractures. High casualties (60,000 in July 2025 alone) fueled draft evasion and desertions. From a Russian perspective, outlets like RT (Russia Today, Kremlin-controlled TV network for abroad) emphasize Ukrainian losses and Western “expertise” failures, but acknowledge no occupation plans – implicit admissions of overreach.
The war exposed Russia’s weaknesses, damaging its “world-class” reputation. NATO expanded with Finland and Sweden; allies ramped up aid. Globally, it challenged autocracies: China’s Taiwan ambitions tempered, Iran’s drone exports scrutinized.
Neutral analyses note Russia’s gains (105 square miles in July 2025) but at unsustainable costs, predicting reconstitution challenges post-war.
By mid-2025, Ukraine’s “Operation Spiderweb” destroyed a third of Russia’s nuclear bomber fleet, disabling 41 aircraft in deep strikes. Drone attacks on Russian cities injured civilians, sowing panic. Expert assessments highlight Ukrainian resilience degrading Russian offenses, forcing UAV adaptations.
Ukraine has not sought Russia’s destruction but its aggression’s end. By 2025, the invincibility myth is obliterated: Russia’s army, once feared, is revealed as corrupt and brittle. This war proves that resolve, innovation and alliances trump brute force. As Ukraine pushes back, it inspires: autocrats are not invincible, and freedom fights on.
© Times of Ukraine