Мета цього дослідження – уявлення значення творчості Абрама Маневича для розвитку мистецької традиції Києва, висвітлення основних етапів розвитку творчості митця. Вибір означених хронологічних меж пов’язаний з активною трансформацією майстерних образів у пошуках максимальної образності.
Маючи на увазі безпосередню участь Маневича у становленні київської мистецької школи, ми виявляємо соціокультурні передумови становлення митця. Наведено основні джерела, аргументовано необхідність всебічного вивчення його мистецької спадщини.
Головна складова цього дослідження – аналіз ключових ознак традиції імпресіонізму у творчості Абрама Маневича (1881-1942) для підтвердження культурного зв’язку українських мистецьких традицій та європейських тенденцій епохи модерну. Маневич увійшов в історію українського мистецтва як один із першопрохідників національного модерну. Його творчість стала яскравим явищем в Україні 1-ї пол. ХХ ст.
За своє життя митець створив унікальні образи, у яких все своє творче життя шукав власні прийоми відображення простору навколо, вдосконалював і розширював власні образотворчі прийоми. Маневич був активним учасником реформування українського мистецтва, змінюючи стереотипи місцевої провінційності, виводячи українську мальовничу школу на світовий рівень.
Абрам Маневич народився у 1881 р. у Мстиславлі, Могильовська губернія, в патриархальній єврейскій родині. Він рано виявив здібності до малювання, і саме Київ приваблював його можливістю стати художником. В 1901-1905 рр. він навчався в Київському художньому училищі, де сформував ядро українського авангарду з О. Богомазовим, О. Екстер, О. Архипенко.
Маневич продовжив навчання за кордоном – у Мюнхенській академії мистецтв і школі Антона Ажбе, одни із провідних художніх закладів Європи того часу. Перші виставки Маневича – в 1907 р. (мюнхенська галерея «Кунстферайн») та у 1909 р. (київський Міський музей) – мали великий успіх. Київська преса тоді писала: «У вітчизняному мистецтві з’явився самобутній майстер зі своїм незвичайним розумінням інтимної краси пейзажу, далеко не поверхневим ставленням до природи, щиросердим злиттям із нею».
В роботах Маневича особливе місце займає Київ – місто, в яке він був захопленим, і яке стало його головним надхненням як основа для подальших динамічних та структурних трансформацій у нього. При відтворенні елементів композиції, Маневич застосовував єдиний розподіл світла та тіні, охоплюючи площину двомірним хроматичним малюнком. Зображення створюють враження формальної об’єктивності, відтворюючи схематичну побудову об’єктів. Насичені відтінки кольорів розподілені в розмежованих областях, кольори напружені і наповнені прихованим динамізмом – роботи «Симфонія весни» (1912), «Пейзаж Куренівки» (1914), «Весна на Куренівці» (1914); оновленою мальовничою та структурною пластикою – пейзажі «Місто» (1917) та «Провінція» (1919).
Роботи Маневича – це сприйняття та зображення об’єктів навколо нього відносно до навколишнього просторового та світлоповітряного середовища як рефлексія відблисків, кольрових відносин світла і тіні. Для нього модерн – це спосіб світовідчуття з дуже вираженою символічною основою, а також спосіб світобачення, з його лініями, площинами та кольорами.
У 1913 р. в Парижі в престижній галереї «Дюран-Рюель» – першовідкривача прославлених імпресіоністів – відбулася виставка робіт Маневича. Паризька публіка, яка звикла бачити в цих залах полотна Моне, Ренуара, Піссарро, Сезанна, Гогена, захоплювалась пейзажами київського живописця. Роботами Маневича зацікавились приватні колекціонери та великі музеї. По однієї картині були придбані Ліонським музеєм мистецтв та Люксембурзьким музеєм Парижу.
Перехід від мінливих імпресіоністичних алгоритмів до розуміння нерозривної взаємопов’язаності світобудови, як у творчості постімпресіоністів, бачимо в роботі Маневича «Сільський ландшафт» (1913). Подібний мотив неодноразово відтворювався Сезанном у 1880-1890 рр. У Маневича тут колір не відтворює вражаючих світлових ефектів, а є інструментом конструктивної передачі форми об’єкту. Він посилив емоційне навантаження кольору, довівши його до рівня експресивно-декоративного спілкування та підкресливши рівновагу всіх елементів композиції. Нове синтезоване сприйняття дійсності у Маневича охоплювало всі елементи мальовничої структури у площині та обсязі.
Послідовна адаптація досвіду Маневича виявилася в нього у двох течіях: імпресіонізм (1906-1914) та постімпресіонізм (1912-1927). Після першого перебування за кордоном, манера художника зазнала змін: м’який, камерний характер пейзажів поступився місцем яскравій насиченій палітрі, широкому вільному мазку.
В 1917 р. Маневич був запрошений на посаду професора пейзажного живопису Української академії мистецтв в Києві, створенної для підтримки та розвитку української національної культури та мистецтва.
У 1919-1920 рр. Маневич став активним учасником «Культур-Ліги» – єврейської культурно-громадської організації, метою якої був розвиток освіти, літератури та театру мовою ідиш, а також єврейської музики та образотворчого мистецтва. Він брав активну участь у створенні в Києві Музею пластичних мистецтв «Культур-Ліги». Ідеологія «Культур-Ліги» зробила величезний вплив на всю подальшу творчість Маневича.
Після переїзду до США у 1921 р. стиль Маневича зазнав певних змін. Його прагнення знайти оптимальне співвідношення кольору, світла та форми збагачувалось мальовничою мовою. У 1910-ті рр. основним інструментом Маневича був фактурний мазок, яким він окреслював полотно, що нагадує стиль Ван Гога; у 1920-1930 рр. цей специфічний інструмент Маневич замінив структурним хроматичним площинним моделюванням як у Сезанна.
В Америці Маневич закінчив свою найдраматичнішу роботу, почату ще в Україні, – «Знищення гетто». Нагромадження напівзруйнованих будинків, червоний, немов кров, захід сонця і чорний цап. У цьому полотні для художника з’єдналися спогади його дитинства, жорстокі погроми громадянської війни, біль за втраченим сином.
В Америці романтичний настрій Маневича змінився під впливом індустріальних ритмів. Творче натхнення, зображене на батьківщині в емоційній імпресіоністській манері, поступилося місцем раціональному і конструктивному стилю. У 1925-1927 рр. Маневич створив серію міських пейзажів «Прозаїчна Америка», де показав контрасти сучасного міста.
Наповнені життям роботи Маневича тонко відображають глибину простору. Декоративно-конструктивне бачення природи у нього органічно поєднується з глибокою емоційністю її сприйняття. Його стилізовані форми підкреслені виразними, емоційними кольорами та лініями, яки «живуть, думають, хвилюються, радіють, страждають і борються», говорив Давид Бурлюк.
Як послідовник імпресіонізму Маневич не фіксував натуру, а, маніпулюючи з кольором і контрастом, досліджував її внутрішній сенс для створення узагальненого образу як стан явища, а не актуального моменту буття. Колір у Маневича – це новаторський інструмент формоутворення, засіб передачі умвних уявлень про простір, перспективу та символічний зміст. Маневич сприйняв і частково застосовував ідеї площинного моделювання за допомогою хроматичних відтінків на зразок основоположників фовізму Матісса, Марке і Руо.
В урбаністичних образах Америки Маневич трансформував своє відтворення лінійно-просторової перспективи, створюючи просторову глибину на площині. Подібні підходи використовував Сезанн (наприклад, «Будинок у Провансі», 1890). Манера Сезанна вплинула на переосмислення Маневичем суті предметів у його пейзажах. У Маневича вулиця з багатоповерховими будинками також інтерпретується як монолітний організм, утворений єдиними хроматичними структурами («Будинки у Бронксі», 1925). Тут у складній композиційній структурі Маневич використав рівномірний формально-схематичний розподіл світла і тіні, створивши цілісну архітектурну єдність, що має особливе матеріальне значення по відношенню до контрасту з нематеріальним горизонтом. Так Маневич сприйняв типове для Сезанна спрощення та геометризацію форм, яки підтримують загальну мальовничу монументальність.
Дослідження мальовничої трансформації Маневича у 1915-1927 рр. показало, що він привніс низку прийомів, які стверджували його як видного представника українського імпресіонізму:
– плоскодекоративний розподіл елементів композиції;
– узагальнення природних образів рівня символічної метафори;
– формальне моделювання хроматичних площин;
– умовне уявлення про перспективу, простір та глибину, через чергування хроматичних фарб.
Роль Маневича є унікальною в тому, що він зробив українську традицію імпресіонізму гідною частиною світового мистецтва ХХ ст. Опанування прийомами імпресіонізму виявилося для художника рушійною силою. Маневич, висловлюючи власні враження моменту, як, наприклад, у створеному ним пейзажі «Весна на Куренівці Києва» (1915). Маневич не прагнув копіювати, але майстерно переосмислив канони французького імпресіонізму.
Вивчаючи нечисленні джерела життя та творчості Абрама Маневича, ми виявляємо наскільки видну роль він відіграв у середовищі основоположників українського сучасного мистецтва, для яких живопис був більшим, ніж покликанням, але, що важливіше, суспільною місією, в якій розкрився їхній блискучий громадянський потенціал та почуття національної гордості.
Rafael Litvin
© Times of Ukraine
