В умовах ескалації російсько-українського конфлікту мало яка зброя так захопила уяву пропагандистської машини, як російська балістична ракета середньої дальності “Орєшнік”.
Ця гіперзвукова ракета була представлена путіним як неперевершена “суперзброя”, здатна вражати європейські столиці за лічені хвилини та долати всі відомі системи оборони.
путін неодноразово звеличував це як символ технологічної переваги росії, навіть оголошуючи про плани масового виробництва та розміщення у підконтрольній Білорусі. Однак, за цією бравадою ховається історія постійних невдач, технічних провалів і порожніх обіцянок, що оголює вразливі місця російського військово-промислового комплексу.
Давайте розберемося у складних обставинах історії “Орєшнік”, спираючись на перевірені звіти та аналізи, щоб зрозуміти, як реальність знищила гордість путіна.
Ракета, у подальшому названа “Орєшнік”, з’явилася на тлі продовження агресії росії проти України та подається як пряма відповідь на підтримку Києва з боку Заходу, включаючи використання британських, французьких та американських ракет великої дальності “Сторм шедоу”, “Скальп” та “Атакмс”.
Спочатку розроблена ще за радянських часів в Україні на оборонному підприємстві “Південмаш” у місті Дніпро, надалі ця ракета стала російською модифікованою версією міжконтинентальної балістичної ракети РС-26 “Рубіж” (позначення НАТО: СС-ікс-31), “Орєшнік” отримав менше палива, щоб відповідати міжнародних угод про контроль над озброєннями щодо систем великої дальності
путін описав цей ракетний шедевр як гіперзвуковий, здатний розвивати швидкість до 10 махів (вдесятеро більше швидкості звуку) і здатний нести ядерні боєголовки або кінетичні снаряди, які падають на землю подібно до “метеориту”, створюючи температуру до 4000 градусів за Цельсієм – вище, ніж на поверхні Сонця.
Заявлена росією дальність польоту ракети дозволяє наносити швидкі удари: з Білорусі вона може досягти Лондона приблизно за 8,8 хвилини, Парижа – за 8,3 хвилини, а Києва – менш ніж за 3 хвилини. путін заявив, що її “неможливо перехопити”, і цю заяву підхопила російська пропаганда, розповідаючи казки про її потенційну можливість атакувати бази НАТО у Німеччині, Румунії та інших країнах.
Перше бойове випробування ракети відбулося 21 листопада 2024 року, коли росія запустила неядерний варіант із полігону Капустін Яр в Астрахані, націлившись на оборонний завод у Дніпрі, Україна. У ЗМІ пройшли кадри, як шість боєголовок вражають довколишні цілі, і Пентагон підтвердив велику швидкість ракети, спочатку прийнявши її за міжконтинентальну балістичну, але жодних заявлених путіним десяти махів не було.
До серпня 2025 року путін оголосив про початок масового виробництва, представивши “Орєшнік” як стратегічний фактор стримування західної ескалації. Плани щодо розміщення цієї зброї в Білорусі ще більше посилили загрозу, скоротивши підлітний час до європейських цілей та наголошуючи, наскільки путін покладається на таку зброю для демонстрації своєї сили в умовах невдач в Україні.
Незважаючи на початковий успіх у Дніпрі, успіх “Орєшнік” швидко пішов на спад. Загалом через два дні після першого запуску, 23 листопада 2024 року, друга спроба завершилася невдачею. Ракета, ймовірно, спрямована на Київ чи об’єкт у Карпатах біля кордонів НАТО, не досягла мети. То справді був невдалий пуск, щоб продемонструвати ескалацію, але точні подробиці цього провалу залишилися незрозумілими. Ця рання невдача натякала на серйозніші проблеми, які свідчать, що ракета може бути не повністю працездатною ще п’ять-сім років.
У лютому 2025 року з’явилися повідомлення про черговий невдалий пуск Києвом. “Орєшнік” був запущений з Астрахані, але впала на російській території, не пролетівши далеко. У Києві було оголошено повітряну тривогу, але вибуху не сталося, і тривогу було скасовано через тридцять одну хвилину.
Травень 2025 року завдав ще більше неприємностей російській пропаганді. Повідомлялося, що друга спроба запуску “Орєшнік” теж не принесла успіху. До червня 2025 року на кадрах із Казахстану було видно, як об’єкт розпадається в небі, що породило чутки про збій “Орєшнік” в польоті. Міністерство оборони Казахстану провело розслідування, припустивши, що це міг бути уламок космічного корабля, метеорит або навіть фрагмент китайської ракети, вважаючи російську ракету малоймовірною через розбіжності траєкторій. Інцидент породив безліч спекуляцій, деякі з яких пов’язували його з реакцією Росії на удари українських безпілотників авіабазами.
Подальші інциденти посилили ситуацію. У липні 2025 року ракета, імовірно, “Орєшнік”, була запущена з Криму у бік Одеси, але втратила стійкість у польоті та впала в Чорне море.
Таким чином, на початок липня 2025 року “Орєшнік” пережив у результаті сім невдалих пусків, що свідчить про системні проблеми. Ці невдачі відображають проблеми інших російських систем, наприклад, страшний вибух так званої міжконтинентальної балістичної ракети “Сармат” під час випробування у 2024 році та невдалий запуск ракети такого ж типу “Ярс” у травні 2025 року.
Проблеми “Орєшнік” не залишилися непоміченими. Українські офіційні особи відкинули російські погрози як спроби тероризувати Київ, пророкуючи провал. Білоруський диктатор Лукашенко якось сказав, що путін відхилив пропозицію завдати удару по офісу Зеленського цією ракетою, сказавши “у жодному разі”, що означало сумніви в її точності – її ймовірне кругове відхилення перевищує 3,5 кілометрів. Невдачі “Орєшнік в” відображають обмеженість ресурсів і слабкі наукові та технічні можливості росії.
“Орєшнік” став об’єктом глузувань, показавши свою ненадійність на тлі глузувань над путіном. Все надто явно вказує на проблеми росії з її військовим потенціалом: наступ, що застряв в Україні, падіння союзника Башара Асада в Сирії та надмірна залежність від пропаганди. Історія “Орєшнік” перегукується з гонкою озброєнь часів холодної війни, де розрекламована зброя часто приховувала реальні вади.
Таким чином, те, що путін представив як свою непереможну зброю, насправді оголило технологічне відставання росії. В даний момент “Орєшнік” залишається скоріше хибним символом, ніж досягненням – горішок, який виявилося важко розколоти, на велику ганьбу путіна, який, незважаючи на всі провали з “Орєшнік”, наказав пустити його в серійне виробництво. Низка провалів з “Орєшнік” не стала застереженням для росії: у сучасній війні один тільки галас не гарантує перемогу.
© Times of Ukraine
. . . .
In the context of the Russian-Ukrainian conflict escalation, few weapons have captured the imagination of the propaganda machine as much as the Russian medium-range ballistic missile “Oreshnik”.
This hypersonic missile was presented by Putin as an unrivaled “superweapon,” capable of hitting European capitals in a matter of minutes and overcoming all known defense systems.
Putin has repeatedly touted it as a symbol of Russia’s technological superiority, even announcing plans to mass-produce and deploy it in Belarus, but behind this bravado lies a history of repeated failures, technical failures, and empty promises that exposes the vulnerabilities of Russia’s military-industrial complex.
Let’s delve into the complex circumstances of the “Oreshnik” (“hazelnut”) story, drawing on verified reports and analysis to understand how reality destroyed Putin’s pride.
The missile, later named “Oreshnik”, appeared against the backdrop of Russia’s continued aggression against Ukraine and is presented as a direct response to Western support for Kyiv, including the use of British, French and American long-range missiles “Storm Shadow”, “Scalp” and “Atacms”.
Originally developed in Soviet times in Ukraine at the defense enterprise “Yuzhmash in the city of Dnipro, this missile later became a Russian modified version of the RS-26 “Rubezh” intercontinental ballistic missile (NATO reporting name: SS-IX-31). “Oreshnik” received less fuel to comply with international arms control agreements on long-range systems.
Putin described this rocket masterpiece as hypersonic, capable of speeds up to Mach 10 (ten times the speed of sound) and capable of carrying nuclear warheads or kinetic projectiles that fall to the ground like a “meteorite,” creating temperatures of up to 4,000 degrees Celsius – higher than the surface of the Sun.
The missile’s claimed range allows for rapid strikes: from Belarus it can reach London in about 8.8 minutes, Paris in 8.3 minutes, and Kyiv in less than 3 minutes. Putin has said it is “impossible to intercept,” a claim that has been picked up by Russian propaganda, telling tales of its potential to attack NATO bases in Germany, Romania and beyond.
The missile’s first combat test took place on November 21, 2024, when Russia launched a non-nuclear variant from the Kapustin Yar test site in Astrakhan, targeting a defense plant in Dnipro, Ukraine. Media footage showed six warheads hitting nearby targets, and the Pentagon confirmed the missile’s high speed, initially believing it to be an intercontinental ballistic missile, but none of Putin’s claimed 10 sound speeds were present.
By August 2025, Putin announced the start of mass production, presenting “Oreshnik” as a strategic deterrent to Western escalation. Plans to deploy the weapon in Belarus further increased the threat, shortening the flight time to European targets and underscoring Putin’s reliance on such weapons to project power in the face of setbacks in Ukraine.
Despite the initial success in Dnipro, the success of “Oreshnik” quickly declined. A second attempt failed two days after the first launch, on November 23, 2024. The missile, likely aimed at Kyiv or a site in the Carpathians near NATO’s borders, missed its target. It was indeed a failed launch to demonstrate escalation, but the exact details of the failure remain unclear. This early failure hinted at more serious problems that suggest the missile may not be fully operational for another five to seven years.
In February 2025, there were reports of another failed launch by Kyiv. “Oreshnik” was launched from Astrakhan but fell on Russian territory before flying far. An air raid alert was issued in Kyiv, but no explosion occurred and the alert was cancelled after thirty-one minutes.
May 2025 brought further trouble for Russian propaganda. It was reported that a second attempt to launch “Oreshnik” also failed. By June 2025, footage from Kazakhstan showed the object disintegrating in the sky, sparking rumors that “Oreshnik” had failed in flight. The Kazakhstan Defense Ministry conducted an investigation, suggesting that it could have been a piece of spacecraft debris, a meteorite, or even a fragment of a Chinese missile, considering a Russian missile unlikely due to the divergence of trajectories. The incident has generated much speculation, some linking it to Russia’s response to Ukrainian drone strikes on air bases.
Further incidents exacerbated the situation. In July 2025, a missile, presumably “Oreshnik,” was launched from Crimea towards Odessa, but lost stability in flight and fell into the Black Sea.
Thus, as of early July 2025, “Oreshnik” had suffered seven failed launches, indicating systemic problems. These failures mirror those of other Russian systems, such as the horrific explosion of the so-called “Sarmat” intercontinental ballistic missile during a test in 2024 and the failed launch of a similar “Yars” missile in May 2025.
The Oreshnik’s problems have not gone unnoticed. Ukrainian officials have dismissed Russian threats as attempts to terrorize Kyiv, predicting failure. Belarusian dictator Lukashenko once said that Putin rejected a proposal to strike Zelensky’s office with the missile, saying “no way,” implying doubts about its accuracy – its likely circular deviation exceeds 3.5 kilometers. Oreshnik’s failures reflect Russia’s limited resources and weak scientific and technical capabilities.
“Oreshnik” has become a laughing stock, showing its unreliability amid the mockery of Putin. Everything points too clearly to Russia’s problems with its military potential: a stalled offensive in Ukraine, the fall of ally Bashar al-Assad in Syria, and an overreliance on propaganda. The story of “Oreshnik” echoes the Cold War arms race, where hyped weapons often concealed real flaws.
Thus, what Putin presented as his invincible weapon actually exposed Russia’s technological backwardness. At the moment, “Oreshnik” remains more of a false symbol than an achievement – a nut that turned out to be difficult to crack, much to Putin’s shame, who, despite all the failures with “Oreshnik,” ordered it to be put into mass production. The series of failures with the “Oreshnik” did not become a warning for Russia: in modern warfare, noise alone does not guarantee victory.
© Times of Ukraine