Термін “Cartel de los Soles” (“Картель сонць”) вперше з’явився у венесуельській журналістиці та розслідуваннях у 1993, коли двох генералів Національної гвардії з Національного командування з боротьби з наркотиками розслідували за ймовірні злочини, пов’язані з торгівлею наркотиками. Назва походить від знаків розрізнення із сонцеми, які носили на погонах венесуельських військових генералів, що відрізняло їх від офіцерів в інших країнах, які носять зірки. Командири бригад носили одне сонце, тоді як командири дивізій – подвійне, що й дало початок фразі, яка еволюціонувала від “Картель сонця” до “Картель сонць”.
Початкове розслідування було зосереджено на Рамоні Ґільєні Давілі та Орландо Ернандесі Вільєґасі, обох генералах Національної гвардії. Ґільєн нібито схвалив партію кокаїну з Венесуели до Сполучених Штатів у рамках операції ЦРУ, спрямованої на проникнення в колумбійські картелі. Цей інцидент ознаменував початок схеми, яка тривала десятиліттями, пов’язуючи високопоставлених військових чиновників Венесуели з операціями з торгівлі наркотиками.
“Картель де лос Солес” не є традиційною ієрархічною організацією з торгівлі наркотиками. Це венесуельський сленг, що сягає 1990-х і використовується для позначення посадовців, звинувачених у корупції, пов’язаній з доходами від наркоторгівлі.
“Картель де лос Солес” діє як вільна мережа осередків у збройних силах Венесуели, що охоплює всі рівні, від найнижчих до найвищих. Ці осередки існують в армії, флоті, військово-повітряних силах та Боліваріанській національній гвардії. Зв’язок між цими осередками залишається неясним, і невідомо, чи взаємодіють вони один з одним взагалі. “Картель де лос Солес” – це низка зазвичай розрізнених осередків, вбудованих у венесуельські збройні сили, а не єдина вертикально організована організація з торгівлі наркотиками.
У січні 2026, після затримання Ніколаса Мадуро, Міністерство юстиції США опублікувало переглянутий обвинувальний акт, у якому помітно відмовилося від характеристики “Картелю де лос Солес” як формальної організації. Натомість прокурори перефразували його як систему патронажу та культуру корупції, пов’язану з наркогрошами всередині військової та політичної еліти Венесуели.
Перетворення Венесуели на великий пункт перевалки наркотиків різко прискорилося за часів адміністрації президента Уго Чавеса, яке розпочалося у 1999. Цьому розвитку подій сприяли кілька взаємопов’язаних факторів.
Три важливі події на початку 2000-х створили умови для процвітання “Картелю де лос Солес”. По-перше, багатомільярдний “План Колумбія”, підписаний Колумбією зі Сполученими Штатами, дозволив колумбійським силам активізувати операції проти партизанських угруповань, таких як Революційні збройні сили Колумбії (FARC) та Армія національного визволення (ELN). Цей посилений військовий тиск змусив ці організації перенести свої операції в погано контрольовані поліцією прикордонні штати Венесуели.
У 2002 провал мирних переговорів між ФАРК та президентом Колумбії Андресом Пастраною позбавив повстанців великого безпечного притулку на півдні Колумбії, змусивши їх шукати нових притулків у Венесуелі. Спроба державного перевороту того року ненадовго усунула Чавеса від влади, відвернувши його увагу від політичних баталій та створивши вакуум влади в галузі безпеки кордонів.
Починаючи приблизно з 1999, коли ФАРК намагалися вести мирні переговори з урядом Колумбії, лідери ФАРК домовилися з лідерами того, що стало відомим як “Картель де лос Солес”, про перенесення частини своїх операцій до Венесуели під захист держави. ФАРК та венесуельські військові потім відправляли оброблений кокаїн з Венесуели до Сполучених Штатів через пункти перевалки в Карибському басейні та Центральній Америці, зокрема в Гондурасі.
Відносини між адміністрацією Чавеса та ФАРК стали дедалі частіше документуватися. У 2008 колумбійські війська здійснили рейд на табір ФАРК та вилучили ноутбуки, що належать командиру Раулю Рейесу. Документи, знайдені на цих пристроях, які підтвердив Інтерпол, свідчили про те, що Чавес нібито пропонував ФАРК виплати на суму до 300 мільйонів доларів, а повстанці ФАРК зверталися до Венесуели за допомогою у придбанні ракет класу “земля-повітря”. Документи також нібито свідчили про те, що Чавес особисто зустрічався з лідерами повстанців ФАРК.
До 2011 уряд Чавеса фінансував каракаський офіс ФАРК та надавав йому доступ до розвідувальних служб. Політичні аналітики характеризували ці відносини як стратегічну толерантність, при цьому високопосадовці режиму демонстрували мінімальний пріоритет боротьби з наркотиками як проблеми національної безпеки.
Уряд Венесуели за часів Чавеса посилив корупцію до безпрецедентного рівня в і без того корумпованих збройних силах. Чавес виділив військовим чиновникам мільйони доларів на соціальні програми, які нібито зникли, а також надав юридичний імунітет посадовцям, що займаються торгівлею наркотиками, для збереження влади та лояльності.
Мілітаризація Венесуели за часів Чавеса розширила охоплення чоловіків у формі та сприяла участі в незаконній діяльності. У 2005 всі види Національних боліваріанських збройних сил були призначені для боротьби з торгівлею наркотиками у Венесуелі, надавши дані, які колись мали лише Боліваріанська національна гвардія, армії, флоту та військово-повітряним силам. Ці дані створили конкуренцію в лавах військових, які боролися за угоди з ФАРК для активної участі в торгівлі наркотиками.
Вирішальним моментом стало виведення з Венесуели Управління з боротьби з наркотиками США. Чавес звинуватив DEA у використанні боротьби з незаконним обігом наркотиків як маски для шпигунства та збору розвідувальних даних проти його уряду. Це рішення скасувало ініціативи США щодо боротьби з наркотиками у Венесуелі, включаючи плани модернізації технології інспекції в Пуерто-Кабельо, ключовому порту для експорту кокаїну.
Після виключення DEA та на тлі розширення партнерства агентства з Колумбією, Венесуела стала дедалі привабливішою для наркоторговців. Відсутність зусиль США щодо боротьби з наркотиками в поєднанні зі слабким потенціалом внутрішніх правоохоронних органів сприяли процвітанню мереж наркоторгівлі.
Результати були вражаючими. У 2004 Державний департамент США підрахував, що через Венесуелу транзитом переміщується приблизно 50 тонн кокаїну. До 2007 Управління підзвітності уряду США оцінило цю цифру приблизно в 250 тонн на рік. Це вражаюче п’ятикратне збільшення лише за три роки. До 2020, за оцінками Державного департаменту США, через Венесуелу все ще щорічно перевозиться від 200 до 250 тонн кокаїну.
У 2004 кілька членів Національної гвардії намагалися використати трьох авіапасажирів, включаючи громадянина США, для торгівлі наркотиками в міжнародному аеропорту Каракаса. В іншому інциденті інших офіцерів Національної гвардії було заарештовано після того, як їх спіймали на завантаженні кокаїну на приватний літак в аеропорту Майкетія (нині Міжнародний аеропорт імені Сімона Болівара). Ці інциденти показали, як військові вилучали вантажі, коли торговці відмовлялися давати хабарі.
Термін “Картель сонць” знову став публічним явищем у 2004, коли журналіст і член міської ради Мауро Маркано звинуватив високопосадовців Національної гвардії, включаючи керівника розвідки Алексіса Манейро, у зв’язках з наркотиками. Маркано було вбито пізніше того ж року. Справа свідчила про системну корупцію в Національній гвардії, але уряд доклав лише слабких зусиль для розслідування. Проти Манейро не було порушено жодної справи, його просто перевели на іншу посаду.
У вересні 2013 французька влада вилучила приблизно 1,3 тонни кокаїну на комерційному рейсі з Каракаса до Парижа. 31 валіза з наркотиками були розміщені на борту літака військовослужбовцями Національної гвардії Венесуели. Згідно з наступним обвинувальним актом США, Мадуро скликав зустріч з Діосдадо Кабельо та керівником розвідки Уго Карвахалем після вилучення, зробив їм зауваження за використання того ж аеропорту після аналогічного інциденту 2006 в Мексиці та наказав їм використовувати інші добре встановлені маршрути постачання наркотиків. Потім він нібито санкціонував арешти військових чиновників нижчого рангу, щоб відвернути увагу від вищого керівництва.
У січні 2015 Лімсі Салазар, колишній начальник служби безпеки Чавеса та Діосдадо Кабельо, перебіг до Сполучених Штатів та отримав програму захисту свідків за допомогою Відділу спеціальних операцій DEA. Салазар звинуватив Кабельо, тодішнього голови Національної асамблеї, у тому, що він був одним із лідерів “Картелю сонц”. Зокрема, Салазар заявив, що він був свідком того, як Кабельо віддавав накази про перевезення тонн кокаїну з Венесуели через ФАРК у Колумбії до Сполучених Штатів та Європи.
Починаючи з 2008, Управління з контролю за іноземними активами Міністерства фінансів США почало систематично застосовувати санкції до венесуельських чиновників за діяльність, пов’язану з наркотиками. У 2008 OFAC (Управління з контролю за іноземними активами) запровадило санкції проти трьох посадовців, які нібито були контактними особами ФАРК: Уго Армандо Карвахаля Барріоса (на прізвисько “Ель Польо”), колишнього начальника військової розвідки; Генрі де Хесуса Ранхеля Сілви, пізніше призначеного міністром оборони; та Рамона Еміліо Родріґеса Часіна, колишнього міністра внутрішніх справ та юстиції.
У 2016 прокурори США висунули звинувачення Нестору Реверолю, колишньому керівнику антинаркотичного управління Венесуели, та його заступнику Едільберто Моліні у звинуваченнях у незаконному обігу наркотиків. Наступного дня після того, як звинувачення стали публічними, президент Мадуро призначив Ревероля міністром внутрішніх справ, що багато спостерігачів розцінили як зухвалу відповідь на тиск США.
У 2017 Міністерство фінансів США запровадило санкції проти тодішнього міністра промисловості Тарека Ель-Айссамі за значну роль у незаконному обігу наркотиків, звинувачуючи його у сприянні постачанням наркотиків для великих наркоторговців та наданні захисту численним наркобаронам.
Найгучніша справа, яка безпосередньо пов’язує родину Мадуро з наркоторгівлею, стосувалася племінників Сілії Флорес, Ефраїна Антоніо Кампо Флореса та Франкі Франсіско Флореса де Фрейтаса. Цей скандал, відомий як справа Narcosobrinos (племінників-наркоторговців), надав конкретні докази ймовірної корупції на найвищому рівні.
Починаючи з серпня 2015, двоє племінників співпрацювали з іншими особами у Венесуелі, Мексиці, Гондурасі та інших країнах, включаючи щонайменше одного члена ФАРК, намагаючись відправити великі партії кокаїну приватними літаками з приміщень, контрольованих Мадуро, у міжнародному аеропорту імені Сімона Болівара в Майкетії. Племінників виховували Флорес і Мадуро як синів після того, як зсув зруйнував їхній будинок дитинства.
Під час розслідування DEA Кампо Флорес та Флорес де Фрейтас повідомили агентам під прикриттям, що вони мають намір використати частину доходів від торгівлі наркотиками для фінансування кампанії Сілії Флорес у грудні 2015 на посаду в Національних зборах Венесуели. У записаних розмовах Кампо Флорес заявив: “Нам потрібні гроші… Чому? Тому що американці сильно б’ють по нас грошима. Ви розумієте? Опозиція… отримує величезні грошові вливання… ми воюємо [зі Сполученими Штатами]”.
3 жовтня 2015 Кампо Флорес та Флорес де Фрейтас вирушили до міста Сан-Педро-Сула, Гондурас, приватним літаком, щоб зустрітися зі свідком, який співпрацює з DEA, щоб обговорити відправку сотень кілограмів кокаїну з Міжнародного аеропорту імені Сімона Болівара до Гондурасу. Вони заявили, що використовуватимуть свої зв’язки для перевезення наркотиків легальними рейсами з Каракаса до Гондурасу, знаючи, що їхні стосунки з президентом відкриють шляхи для контрабандної операції.
Наприкінці жовтня 2015 два конфіденційних джерела, що працюють на DEA та видавали себе за мексиканських наркоторговців, вирушили до Каракаса, щоб зустрітися з обвинуваченими. 23 жовтня під час записаної зустрічі Кампо Флорес пояснив: “Моя мама балотується на виборах, і мені потрібно… 20 мільйонів доларів… Іншими словами, питання грошей… нам потрібно до грудня [2015 року]”. Він повторив: “Ми хочемо знову захопити… Національну асамблею та… кілька місць, де влада прихована”.
10 листопада 2015 Кампо Флорес і Флорес де Фрейтас вилетіли приватним літаком на Гаїті у супроводі двох венесуельських військовослужбовців та двох президентських почесних гвардійців, маючи намір отримати початковий багатомільйонний платіж за кокаїн. Літак був Cessna Citation 500, що належав лівансько-венесуельським бізнесменам, пов’язаним з Діосдадо Кабельо. Під час зустрічі в ресторані поблизу аеропорту гаїтянська влада та агенти DEA провели рейд на місці та заарештували племінників після того, як вони спробували доставити понад 800 кілограмів кокаїну.
18 листопада 2016 федеральне суддя присяжних на Манхеттені визнав обох племінників винними у змові з метою імпорту кокаїну до Сполучених Штатів. 14 грудня 2017 їх обох засудили до 18 років позбавлення волі у федеральній в’язниці. Вироки ґрунтувалися на численних аудіо- та відеозаписах, електронних повідомленнях та свідченнях свідків, які співпрацювали.
Двох інформаторів, які нібито спостерігали за племінниками, було вбито незадовго до та після їхнього арешту, що викликало занепокоєння щодо масштабнішої операції з торгівлі наркотиками, ніж підозрювалося, і що свідків усувають для захисту високопосадовців.
Уряд Мадуро відкинув звинувачення, назвавши їх вигадкою, організованою Сполученими Штатами. У заяві від 25 листопада 2016 Мадуро звинуватив владу США у вигадці звинувачень, представивши операцію як акт агресії, спрямований на дискредитацію керівництва Венесуели. Сілія Флорес звинуватила Сполучені Штати у викраденні її племінників.
Племінників було звільнено у жовтні 2022 в рамках обміну полоненими, узгодженого зі Сполученими Штатами за часів адміністрації Байдена, в результаті якого п’ятьох венесуельсько-американських директорів CITGO, які перебували у в’язниці у Венесуелі, було повернуто до США.
26 березня 2020 Міністерство юстиції США оголосило про висунення обвинувального акту проти Ніколаса Мадуро, високопосадовців та лідерів ФАРК за звинуваченнями у наркотероризмі. У обвинувальному акті стверджувалося, що щонайменше з 1999 Мадуро, Діосдадо Кабельо, Уґо Карвахаль та колишній генерал Клівер Алькала діяли як лідери та менеджери “Картелю де лос Солес”.
Згідно з обвинувальним висновком, Мадуро допомагав керувати організацією та зрештою очолював її, яка прагнула збагатитися та затопити Сполучені Штати кокаїном, нібито використовуючи наркотик як зброю проти Америки. Прокурори стверджували, що Мадуро домовлявся про багатотонні поставки кокаїну виробництва ФАРК, наказав “Картелю де лос Солес” постачати ФАРК зброю військового класу, координував зовнішні відносини з Гондурасом та іншими країнами для сприяння масштабній торгівлі наркотиками, а також звертався за допомогою до керівництва ФАРК у навчанні несанкціонованого ополчення.
Уряд США спочатку пропонував винагороду в розмірі 15 мільйонів доларів за інформацію, яка призведе до арешту Мадуро, але потім у січні 2025 цю винагороду було збільшено до 25 мільйонів доларів, а потім до 50 мільйонів доларів у серпні 2025, що є найбільшою сумою, яку коли-небудь пропонували Сполучені Штати за затримання підозрюваного злочинця.
Сілія Адела Флорес де Мадуро, політична діячка, яка обіймала керівні посади, зокрема голову Національних зборів, генерального прокурора та члена Національних установчих зборів, зіткнулася з серйозними звинуваченнями в обвинувальних актах.
За словами прокурорів США, Флорес посередничала в організації зустрічі між великим наркоторговцем та директором Національного управління Венесуели з боротьби з наркотиками Нестором Реверолем Торресом у 2007. Вона нібито отримала сотні тисяч доларів хабарів у зв’язку з цією домовленістю. Торговець домовився виплачувати Реверолю Торресу 100 000 доларів за кожен рейс для сприяння доставці кокаїну, а Флорес нібито отримувала платежі, пов’язані з рейсами з кокаїном.
Між 2004 і 2015 Мадуро та Флорес разом працювали над торгівлею кокаїном, значну частину якого раніше вилучили правоохоронні органи Венесуели, за допомогою озброєного військового ескорту. Протягом цього часу подружжя нібито утримувало власні державні банди, відомі як “колектівос”, для сприяння та захисту своєї операції з торгівлі наркотиками.
Влада США також звинувачує подружжя у замовленні викрадень, побиття та вбивств тих, хто заборгував їм гроші за наркотики або іншим чином підривав їхню операцію, зокрема, нібито в організації вбивства місцевого наркобарона в Каракасі.
У обвинувальному акті також згадується Ніколас Ернесто Мадуро Ґерра, син Мадуро, який є членом Національної асамблеї Венесуели. Прокурори стверджують, що він обговорював питання доставки кокаїну до Маямі та Нью-Йорка з використанням вантажних контейнерів та зустрічався з представниками ФАРК у Колумбії, щоб домовитися про передачу наркотиків та зброї. Після того, як його батько прийшов до влади, його було призначено на спеціально створену посаду “Керівника Корпусу спеціальних інспекторів президентства”.
Діосдадо Кабельо Рондон, який нині обіймає посаду міністра внутрішніх справ, юстиції та миру Венесуели, вважається одним із найвпливовіших чиновників Венесуели та ключовою фігурою в ймовірній мережі наркоторгівлі.
Кабельо обіймав численні високі посади в уряді Венесуели, зокрема був головою Національної асамблеї. Багато аналітиків вважають його представником одного з трьох основних центрів влади у Венесуелі, поряд з фракцією Мадуро та військовим істеблішментом під керівництвом міністра оборони Володимира Падріно Лопеса.
У 2018 Міністерство фінансів США запровадило санкції проти Кабельо, його дружини та брата за торгівлю наркотиками. OFAC заявило, що Кабельо та інші використовували свою владу в уряді Боліваріанської Республіки, щоб особисто отримувати прибуток від вимагання, відмивання грошей та розкрадання. Агентство стверджувало, що Кабельо координував діяльність з торгівлі наркотиками з віцепрезидентом Тареком Ель-Айссамі та ділив прибутки з президентом Мадуро.
OFAC також стверджував, що Кабельо використовував публічну інформацію для відстеження заможних осіб, причетних до торгівлі наркотиками, а потім крав їхні наркотики та майно, щоб усунути конкуренцію, по суті, виконуючи роль одночасно торговця наркотиками та правоохоронця.
У 2020 федеральний суд Нью-Йорка офіційно звинуватив Кабельо в участі в торгівлі кокаїном разом з ФАРК. Уряд США спочатку призначив за його голову винагороду в розмірі 10 мільйонів доларів, яку у 2025 було збільшено до 25 мільйонів доларів.
Найбільш детальні звинувачення проти Кабельо висунув його колишній начальник служби безпеки Лімсі Салазар, який перебіг до Сполучених Штатів у 2015. Салазар стверджував, що бачив, як Кабельо віддавав накази про перевезення тонн кокаїну з Венесуели, причому партії, як повідомляється, відправлялися через ФАРК у Колумбії до Сполучених Штатів та Європи, можливо, за допомогою Куби.
Після захоплення Мадуро в січні 2026 Кабельо з’явився в бронежилеті та шоломі в оточенні озброєних людей, заявивши, що викрадення Мадуро було злочинним терористичним актом, і закликавши людей зберігати спокій. Він опублікував численні відео в соціальних мережах, на яких видно, як члени ополчення, вірні державі, патрулюють вулиці Каракаса, демонструючи свій постійний вплив на механізми внутрішньої безпеки.
Куба відіграла стратегічну роль у розвитку та підтримці “Картелю де лос Солес”. Куба надає фінансову, логістичну та розвідувальну підтримку мережі, надаючи їй міжнародний захист та допомагаючи їй обходити міжнародні санкції, накладені на Венесуелу.
Куба переконала Чавеса, що той зможе залишитися при владі, якщо піддасть збройні сили Венесуели інспекції та моніторингу з боку кубинської розвідки. Через цю домовленість Бланко та Моралес стверджують, що “Картель де лос Солес” являє собою двоголову мафіозну державу, а Кубу описують як ключового гравця в побудові цієї системи.
Колишній американський дипломат Роджер Нор’єґа стверджував, що кубинські військові, зокрема Луїс Альберто Родріґес Лопес-Кальєха, зять Рауля Кастро, причетні до операцій з торгівлі наркотиками. Центр за вільну Кубу стверджував, що кубинський режим відіграв ключову роль у створенні операцій з торгівлі наркотиками у Венесуелі, а союз з ФАРК та ELN був створений під керівництвом Куби.
Кубу звинувачують у наданні притулку та навчанні чиновникам і партизанам, причетним до мережі, а кубинських дипломатів, таких як колишній посол Куби у Венесуелі Херман Санчес Отеро, звинувачують в участі в діяльності з торгівлі наркотиками.
Масштаби операцій з торгівлі наркотиками у Венесуелі поширюються далеко за її межі, включаючи зв’язки з великими міжнародними злочинними організаціями.
До укладення мирної угоди з урядом Колумбії у 2016 ФАРК регулярно використовували непроникний прикордонний регіон з Венесуелою як притулок і центр для поставок кокаїну до США, часто за підтримки або принаймні згоди венесуельських сил безпеки. Дисиденти, які відхилили мирну угоду, продовжували цю роботу. Партизанське угруповання ELN також бере участь у незаконній торгівлі, підтримуючи операції на території Венесуели.
Венесуельські чиновники співпрацюють з найпотужнішими мексиканськими організаціями з торгівлі наркотиками, включаючи “Картель Сіналоа” та “Лос Сетас” (пізніше відомий як “Картель дель Норесте”). Ці партнерства сприяють переміщенню колумбійського кокаїну через Венесуелу до Центральної Америки та Мексики, а зрештою до Сполучених Штатів.
Венесуельське транснаціональне кримінальне угруповання “Трен де Араґуа” (Tren de Aragua), яке Державний департамент США визнав іноземною терористичною організацією у лютому 2025, звинувачується у співпраці з “Картелем де лос Солес”. Ектор Растенфорд Ґерреро Флорес, відомий як Ніньо Ґерреро, як лідер Tren de Aragua стверджує, що він пропонував послуги ескорту для поставок кокаїну та контролював прибережні сховища.
Морські перевезення здійснювалися на північ від узбережжя Венесуели за допомогою швидкісних суден, рибальських човнів та контейнеровозів. Авіаперевезення часто відправлялися з підпільних злітно-посадкових смуг, зазвичай зроблених із землі або трави, зосереджених у штаті Апуре. За даними Державного департаменту США, лише у 2010 до повітряного простору Гондурасу вторглося приблизно 75 несанкціонованих рейсів, підозрюваних у незаконному обігу наркотиків, використовуючи те, що стало відомим як повітряний міст кокаїнового маршруту між Венесуелою та Гондурасом.
У липні 2025 Міністерство фінансів США визнало “Картель де лос Солес” особливо визначеною глобальною терористичною організацією, а в листопаді 2025 державний секретар Марко Рубіо визнав його іноземною терористичною організацією. Це позначення, яке традиційно використовувалося для таких груп, як Ісламська держава чи Аль-Каїда, було суперечливим з самого початку.
Це визначення дозволило США вжити більш агресивних заходів проти того, що вони охарактеризували як загрозу, що базується у Венесуелі. Для громадян США стало незаконним свідомо надавати матеріальну підтримку чи ресурси організації, а представникам та членам було заборонено в’їзд до Сполучених Штатів.
Починаючи з 2025, Сполучені Штати розпочали нарощування військової присутності в Карибському морі та почали атакувати човни, звинувачені в торгівлі наркотиками. Рано вранці 3 січня 2026 американський спецназ провів операцію “Абсолютна рішучість”, атакувавши Каракас та захопивши Мадуро та його дружину Сілію Флорес у безпечному місці в столиці.
В результаті операції, в якій брали участь бійці “Дельта”, Мадуро та Флорес зав’язали очі, відвезли на військовий корабель “Іводзіма” та доставили літаком до Нью-Йорка для пред’явлення федеральних звинувачень.
3 січня 2026 в Південному окрузі Нью-Йорка було оприлюднено переглянутий обвинувальний акт, що замінив попередній. Цей обвинувальний акт суттєво змінився порівняно з версією 2020: у ньому “Картель де лос Солес” не характеризувався як формальна, ієрархічна організація. Натомість прокурори описали його як систему патронажу та культуру корупції серед військової та політичної еліти Венесуели.
У переглянутому обвинувальному акті зазначено, що Мадуро, як і його попередник Уго Чавес, брав участь у системі патронажу та захищав її, в якій впливові венесуельські еліти збагачувалися за рахунок наркоторгівлі та захисту своїх партнерів-наркоторговців. У той час як у початковій заяві “Картель де лос Солес” згадувався понад 30 разів, а Мадуро називався його лідером, у новій версії цей термін згадується лише двічі.
Мадуро висунуто чотири звинувачення:
– Наркотерористична змова (партнерство з визначеними іноземними терористичними організаціями)
– Змова з метою імпорту кокаїну до Сполучених Штатів
– Володіння кулеметами та руйнівними пристроями
– Змова з метою володіння кулеметами та руйнівними пристроями
Кожне звинувачення передбачає максимальне покарання у вигляді довічного ув’язнення. Сілії Флорес висунуто три пункти (за винятком звинувачення в наркотероризмі). Також звинувачення висунуті Діосдадо Кабельо, Рамону Родріґесу Часіну (колишньому міністру внутрішніх справ), Ніколасу Мадуро Ґеррі (сину Мадуро) і Ектору Ґерреро Флоресу (лідеру картелю “Трен де Араґуа”).
Систематичний захист наркоторговців, використання офіційних приміщень та транспортних засобів для перевезення кокаїну, призначення обвинувачених чиновників на високі посади та засудження членів їхніх сімей у великих справах про незаконний обіг наркотиків – все це вказує на глибоку інституційну корупцію на найвищих рівнях уряду Венесуели.
Незалежно від того, чи характеризується це як картель, система патронажу чи культура корупції, дані свідчать про те, що Венесуела за часів Чавеса та Мадуро перетворилася на те, що деякі аналітики називають наркодержавою. Виключення DEA, стратегічне партнерство з FARC, задокументовані вилучення кокаїну, засудження племінників Флореса та санкції проти десятків чиновників малюють картину уряду, де наркоторгівля стала не просто терпимою, а систематично інтегрованою у структуру влади.
Обсяг кокаїну, що прямує через Венесуелу, зріс приблизно з 50 тонн у 2004 до приблизно 200-250 тонн щорічно до 2020, що становить значну частину кокаїну, що надходить до Сполучених Штатів. Ця трансформація відбулася не випадково, а завдяки цілеспрямованим політичним рішенням, включаючи припинення антинаркотичних зусиль США, надання безпечного притулку колумбійським торговцям наркотиками та мілітаризацію державних установ під керівництвом лідерів, які бажають наживатися на наркоторгівлі.
Історія Картелю де лос Солес – це, зрештою, історія про те, як інституції країни можуть бути захоплені та корумповані, коли ті, хто при владі, надають пріоритет особистому збагаченню та політичному виживанню, а не верховенству права. Чи виправданими чи контрпродуктивними виявляться нещодавні військові дії США, ще належить з’ясувати, але основна криза корупції та злочинності в уряді Венесуели задокументована багаторічними доказами з численних незалежних джерел.
Оскільки Мадуро та його дружина тепер постають перед судом у федеральному суді США, це судове провадження може нарешті надати повнішу публічну інформацію про те, наскільки глибоко наркоторгівля проникла в уряд Венесуели, і чи ті, хто перебував на самому верху, керували, отримували прибуток або просто терпіли перетворення своєї країни на великий центр перевалки кокаїну.
Пітер Дженсен, Вашингтон, округ Колумбія
© Times of U
. . . .
The term “Cartel de los Soles” (Cartel of the Suns) first emerged in Venezuelan journalism and investigations in 1993, when two National Guard generals of the Anti-Drug National Command were investigated for alleged drug trafficking crimes. The name derives from the sun insignias worn on the epaulettes of Venezuelan military generals, distinguishing them from officers in other countries who wear stars. Brigade commanders wore a single sun, while division commanders bore double suns, giving rise to the phrase that evolved from “Cartel of the Sun” to “Cartel of the Suns.”
The initial investigation focused on Ramón Guillén Dávila and Orlando Hernández Villegas, both National Guard generals. Guillén allegedly approved a cocaine shipment from Venezuela to the United States as part of a CIA operation designed to infiltrate Colombian cartels. This incident marked the beginning of a pattern that would continue for decades, linking high-ranking Venezuelan military officials to drug trafficking operations.
Cartel de los Soles is not a traditional, hierarchical drug trafficking organization. Rather, it functions as Venezuelan slang dating back to the 1990s, used to describe officials accused of being corrupted by drug trafficking proceeds.
Cartel de los Soles operates as a loose network of cells within Venezuela’s armed forces spanning from the lowest to the highest ranks. These cells exist within the army, navy, air force, and Bolivarian National Guard. The relationship between these cells remains unclear, and it is uncertain whether they interact with one another at all. Cartel de los Soles is a series of normally disconnected cells embedded within the Venezuelan military rather than a unified, vertically organized drug-trafficking organization.
In January 2026, following the capture of Nicolás Maduro, the U.S. Department of Justice issued a revised indictment that notably abandoned the characterization of the Cartel de los Soles as a formal organization. Instead, prosecutors reframed it as a patronage system and a culture of corruption tied to drug money inside Venezuela’s military and political elite.
The transformation of Venezuela into a major drug transshipment point accelerated dramatically under President Hugo Chávez’s administration, which began in 1999. Several interconnected factors contributed to this development.
Three major developments in the early 2000s created the conditions for the Cartel de los Soles to flourish. First, Colombia’s multibillion-dollar “Plan Colombia,” signed with the United States, allowed Colombian forces to intensify operations against guerrilla groups such as the Revolutionary Armed Forces of Colombia (FARC) and the National Liberation Army (ELN). This increased military pressure pushed these organizations to shift their operations into Venezuela’s poorly policed border states.
In 2002, the collapse of peace talks between the FARC and Colombian President Andrés Pastrana deprived the rebels of a large safe haven in southern Colombia, forcing them to seek new refuges in Venezuela. Third, the attempted coup that year briefly ousted Chávez, diverting his attention to political battles and creating a power vacuum in border security.
Beginning in approximately 1999, while the FARC was purporting to negotiate toward peace with the Colombian government, FARC leaders agreed with leaders of what became known as the Cartel de los Soles to relocate some of their operations to Venezuela under state protection. The FARC and Venezuelan military officials then dispatched processed cocaine from Venezuela to the United States via transshipment points in the Caribbean and Central America, particularly Honduras.
The relationship between the Chávez administration and the FARC became increasingly documented. In 2008, Colombian forces raided a FARC camp and seized laptops belonging to commander Raul Reyes. Documents found on these devices, which Interpol authenticated, showed that Chávez allegedly offered payments of as much as $300 million to the FARC and that FARC rebels sought Venezuelan assistance in acquiring surface-to-air missiles. The documents also purportedly showed that Chávez met personally with FARC rebel leaders.
By 2011, Chávez’s government funded FARC’s Caracas office and granted it access to intelligence services. Political analysts have characterized this relationship as strategic tolerance, with senior regime figures showing minimal prioritization of counter-narcotics as a national security concern.
The Venezuelan government under Chávez expanded corruption to unprecedented levels in an already corrupt military. Chávez gave military officials millions of dollars for social programs that allegedly disappeared, while also granting legal immunity to drug trafficking officials to maintain power and loyalty.
The militarization of Venezuela under Chávez increased the reach of men in uniform and facilitated participation in illegal activities. In 2005, all branches of the National Bolivarian Armed Forces were assigned to combat drug trafficking in Venezuela, granting data once held only by the Bolivarian National Guard to the army, navy, and air force. This data created competition within the ranks of the military, who fought to make deals with the FARC to actively partake in drug trafficking.
A pivotal moment came on August 5, 2005, when Chávez announced the expulsion of the U.S. Drug Enforcement Administration from Venezuela. Chávez accused the DEA of using the fight against drug trafficking as a mask for espionage and intelligence gathering against his government. This decision eliminated U.S. anti-drug initiatives in Venezuela, including plans to modernize inspection technology at Puerto Cabello, a key port for cocaine exports.
Following the DEA’s expulsion and amid the agency’s expanding partnership with Colombia, Venezuela became increasingly attractive to drug traffickers. The absence of U.S. anti-drug efforts combined with weak domestic enforcement capacity allowed drug trafficking networks to flourish.
The results were dramatic. In 2004, the U.S. Department of State estimated that approximately 50 tons of cocaine transited Venezuela. By 2007, the U.S. Government Accountability Office put the figure at roughly 250 tons annually. This represented an astonishing fivefold increase in just three years. By 2020, U.S. State Department estimates suggested that between 200 and 250 tons of cocaine were still being trafficked through Venezuela annually.
In 2004, several National Guard members for drug traffic tried to use three airline passengers, including a U.S. citizen, at Caracas’s international airport. In a separate incident, other National Guard officers were arrested after being caught loading cocaine onto a private plane at Maiquetía airport (now Simón Bolívar International Airport). These incidents revealed how the military seized shipments when traffickers refused to pay bribes.
The term Cartel of the Suns returned to public prominence in 2004 when journalist and city councilman Mauro Marcano accused senior National Guard officials, including intelligence chief Alexis Maneiro, of drug ties. Marcano was murdered later that year. The case suggested systemic corruption within the National Guard, but the government made only weak efforts to investigate. No case was opened against Maneiro, who was simply reassigned.
In September 2013, French authorities seized approximately 1.3 tons of cocaine on a commercial flight from Caracas to Paris. Thirty-one suitcases containing the drugs were placed on the flight by personnel of the Venezuelan National Guard. According to the subsequent U.S. indictment, Maduro convened a meeting with Diosdado Cabello and intelligence chief Hugo Carvajal following the seizure, admonished them for using the same airport after a similar 2006 incident in Mexico, and directed them to use other well-established drug routes. He then allegedly authorized arrests of lower-ranking military officials to divert scrutiny from senior leadership.
In January 2015, Leamsy Salazar, the former security chief of both Chávez and Diosdado Cabello, defected to the United States and entered witness protection with assistance from the DEA’s Special Operations Division. Salazar accused Cabello, then National Assembly President, of being one of the Cartel of the Suns’ leaders. Specifically, Salazar stated that he witnessed Cabello giving orders to transport tons of cocaine out of Venezuela via the FARC in Colombia to the United States and Europe.
Starting in 2008, the U.S. Treasury Department’s Office of Foreign Assets Control began systematically sanctioning Venezuelan officials for drug-related activities. In 2008, OFAC sanctioned three officials allegedly serving as FARC contacts: Hugo Armando Carvajal Barrios (nicknamed “El Pollo”), former military intelligence chief; Henry de Jesús Rangel Silva, later named defense minister; and Ramón Emilio Rodríguez Chacín, a former interior and justice minister.
In 2016, U.S. prosecutors indicted Néstor Reverol, Venezuela’s former anti-narcotics chief, and his deputy, Edylberto Molina, on drug trafficking charges. The day after the charges became public, President Maduro appointed Reverol as interior minister, in what many observers saw as a defiant response to U.S. pressure.
In 2017, the U.S. Treasury Department sanctioned then-industry minister Tareck El Aissami for playing a significant role in drug trafficking, alleging he facilitated shipments for major traffickers and offered protection to multiple drug kingpins.
The most high-profile case directly linking the Maduro family to drug trafficking involved Cilia Flores’s nephews, Efraín Antonio Campo Flores and Franqui Francisco Flores de Freitas. This scandal, known as the Narcosobrinos (drug trafficker nephews) affair, provided concrete evidence of the alleged corruption at the highest levels.
Beginning in August 2015, the two nephews worked with others in Venezuela, Mexico, Honduras, and elsewhere, including at least one member of the FARC, in an effort to dispatch large loads of cocaine via private aircraft from premises controlled by Maduro at Simón Bolívar International Airport in Maiquetía. The nephews had been raised by Flores and Maduro as sons after a mudslide destroyed their childhood home.
During the DEA investigation, Campo Flores and Flores de Freitas told undercover agents that they intended to use part of the proceeds from their drug trafficking to fund Cilia Flores’s December 2015 campaign for a position in the Venezuelan National Assembly. In recorded conversations, Campo Flores stated: “We need the money… Why? Because the Americans are hitting us hard with money. Do you understand? The opposition… is getting an infusion of a lot of money… we’re at war [with the United States].”
On October 3, 2015, Campo Flores and Flores de Freitas traveled to San Pedro Sula, Honduras, via private jet to meet with a DEA cooperating witness to discuss sending hundreds of kilograms of cocaine from Simón Bolívar International Airport to Honduras. They stated that they would use their connections to send narcotics on legal flights from Caracas to Honduras, knowing that their relation to the president would open doors for the smuggling operation.
In late October 2015, two confidential sources working for the DEA, purporting to be Mexican drug traffickers, traveled to Caracas to meet with the defendants. On October 23, during a recorded meeting, Campo Flores explained: “My mom is running for the election and I need… $20 million… In other words, the issue of the money… we need it by December [2015].” He reiterated: “We want to take possession again of the… National Assembly and… several places with power.”
On November 10, 2015, Campo Flores and Flores de Freitas flew on a private jet to Haiti, accompanied by two Venezuelan military personnel and two presidential honor guards, intending to pick up an initial multimillion-dollar payment for the cocaine. The jet was a Cessna Citation 500 that belonged to Lebanese Venezuelan businessmen with ties to Diosdado Cabello. During the meeting at a restaurant near the airport, Haitian authorities and DEA agents raided the location and arrested the nephews after they attempted to deliver over 800 kilograms of cocaine.
On November 18, 2016, a federal jury in Manhattan convicted both nephews of conspiring to import cocaine into the United States. On December 14, 2017, they were each sentenced to 18 years in federal prison. The convictions were based on extensive audio and video recordings, electronic communications, and testimony from cooperating witnesses.
Two informants who allegedly observed the nephews were murdered shortly before and after their arrest, raising concerns that the drug trafficking operation was larger than suspected and that witnesses were being eliminated to protect higher-level officials.
The Maduro government dismissed the charges as fabrication orchestrated by the United States. In a November 25, 2016 statement, Maduro accused U.S. authorities of inventing the allegations, framing the operation as an act of aggression aimed at discrediting Venezuela’s leadership. Cilia Flores accused the United States of kidnapping her nephews.
The nephews were released in October 2022 as part of a prisoner swap negotiated with the United States during the Biden administration, in which five Venezuelan-American directors of CITGO, who were imprisoned in Venezuela, were returned to the U.S.
On March 26, 2020, the U.S. Justice Department announced a sweeping indictment against Nicolás Maduro, senior officials, and FARC leaders on narco-terrorism charges. The indictment alleged that since at least 1999, Maduro, Diosdado Cabello, Hugo Carvajal, and former General Cliver Alcalá acted as leaders and managers of the Cartel de los Soles.
According to the indictment, Maduro helped manage and ultimately lead the organization, which sought to get rich and flood the United States with cocaine, allegedly using the drug as a weapon against America. Prosecutors claimed that Maduro negotiated multi-ton shipments of FARC-produced cocaine, directed that the Cartel de los Soles provide military-grade weapons to the FARC, coordinated foreign affairs with Honduras and other countries to facilitate large-scale drug trafficking, and solicited assistance from FARC leadership in training an unsanctioned militia group.
The U.S. government initially offered a $15 million reward for information leading to Maduro’s arrest, which was raised to $25 million in January 2025 and then to $50 million in August 2025, the highest amount ever offered by the United States for the capture of an alleged criminal.
Cilia Adela Flores de Maduro, a political figure in her own right who has held senior positions including President of the National Assembly, Attorney General, and member of the National Constituent Assembly, faces serious allegations in the indictments.
According to U.S. prosecutors, Flores brokered a meeting between a large-scale drug trafficker and the director of Venezuela’s National Anti-Drug Office, Nestor Reverol Torres, in 2007. She allegedly accepted hundreds of thousands of dollars in bribes in connection with this arrangement. The trafficker arranged to pay Reverol Torres $100,000 per flight to facilitate cocaine shipments, and Flores allegedly received payments tied to cocaine flights.
Between 2004 and 2015, Maduro and Flores allegedly worked together to traffic cocaine, much of which had been previously seized by Venezuelan law enforcement, with the assistance of armed military escorts. During that time, the couple allegedly maintained their own state-sponsored gangs known as “colectivos” to facilitate and protect their drug trafficking operation.
U.S. authorities also accuse the couple of ordering kidnappings, beatings and murders of those who owed them drug money or otherwise undermined their operation, including allegedly setting up the murder of a local drug boss in Caracas.
Nicolás Ernesto Maduro Guerra, Maduro’s son who serves in Venezuela’s National Assembly, was also named in the indictment. Prosecutors alleged he discussed shipping cocaine to Miami and New York using cargo containers and met with FARC representatives in Colombia to arrange drug and weapons transfers. He was appointed to a specially created position, “Head of the Corps of Special Inspectors of the Presidency,” after his father assumed power.
Diosdado Cabello Rondón, currently serving as Venezuela’s Minister of the Interior, Justice and Peace, is widely regarded as one of the most powerful officials in Venezuela and a key figure in the alleged drug trafficking network.
Cabello has held numerous high-ranking positions in the Venezuelan government, including President of the National Assembly. He is considered by many analysts to represent one of three major centers of power in Venezuela, alongside the Maduro faction and the military establishment under Defense Minister Vladimir Padrino López.
In 2018, the U.S. Treasury Department sanctioned Cabello, his wife, and his brother for narcotics trafficking. OFAC stated that Cabello and others used their power within the Bolivarian government to personally profit from extortion, money laundering, and embezzlement. The agency alleged that Cabello coordinated drug trafficking activities with Vice President Tareck El Aissami and divided profits with President Maduro.
OFAC also alleged that Cabello would use public information to track wealthy individuals who were involved in trafficking, then steal their drugs and property to eliminate competition, essentially operating as both trafficker and enforcer simultaneously.
In 2020, a federal court in New York formally indicted Cabello for participating in cocaine trafficking alongside the FARC. The U.S. government initially placed a $10 million bounty on his head, which was raised to $25 million in 2025.
The most detailed allegations against Cabello came from his former security chief, Leamsy Salazar, who defected to the United States in 2015. Salazar claimed to have witnessed Cabello giving orders to transport tons of cocaine out of Venezuela, with shipments reportedly sent via the FARC in Colombia to the United States and Europe, potentially with Cuban assistance.
Following Maduro’s capture in January 2026, Cabello appeared in a bulletproof vest and helmet surrounded by armed men, declaring that Maduro’s abduction was a criminal, terrorist attack and calling on people to stay calm. He has posted numerous videos on social media showing militia members loyal to the state patrolling the streets of Caracas, demonstrating his continued influence over internal security mechanisms.
Cuba played a strategic role in developing and sustaining the Cartel de los Soles. Political scientists Juan Antonio Blanco and Emilio Morales argue that Cuba provides financial, logistical, and intelligence support to the network, granting it international protection and helping it bypass international sanctions imposed on Venezuela.
Cuba convinced Chávez that he would be able to remain in power if he subjected Venezuelan armed forces to inspection and monitoring by Cuban intelligence. Because of this arrangement, Blanco and Morales contend that the Cartel de los Soles represents a two-headed mafia state, with Cuba described as the key actor in the construction of the system.
Former U.S. diplomat Roger Noriega claimed that Cuban military officials, including Luis Alberto Rodríguez López-Calleja, the son-in-law of Raul Castro, are involved in drug trafficking operations. The Center for a Free Cuba alleged that the Cuban regime played a key role in establishing drug trafficking operations in Venezuela and that the alliance with FARC and ELN was forged under Cuba’s direction.
Cuba has been accused of providing sanctuary and training to officials and guerrillas involved in the network, and Cuban diplomats such as former Cuban ambassador to Venezuela Germán Sánchez Otero have been accused of participating in drug trafficking activities.
The reach of Venezuela’s drug trafficking operations extends far beyond its borders, involving connections with major international criminal organizations.
The FARC, before its 2016 peace deal with the Colombian government, regularly used the porous border region with Venezuela as a haven and hub for U.S.-bound cocaine shipments, often with the support or at least consent of Venezuelan security forces. Dissidents who rejected the peace agreement continued this work. The ELN guerrilla group is also involved in the illegal trade, maintaining operations in Venezuelan territory.
Venezuelan officials have partnered with Mexico’s most powerful drug trafficking organizations, including the Sinaloa Cartel and Los Zetas (later known as the Cartel del Noreste). These partnerships facilitate the movement of Colombian cocaine through Venezuela to Central America and Mexico, and ultimately to the United States.
The Venezuelan transnational gang Tren de Aragua, which the U.S. State Department designated as a foreign terrorist organization in February 2025, has been accused of working with the Cartel de los Soles. Héctor Rusthenford Guerrero Flores, known as Niño Guerrero, as the leader of Tren de Aragua and alleges he offered escort services for cocaine shipments and controlled coastal storage facilities.
Maritime shipments were shipped north from Venezuela’s coastline using go-fast vessels, fishing boats, and container ships. Air shipments were often dispatched from clandestine airstrips, typically made of dirt or grass, concentrated in Apure State. According to the U.S. Department of State, approximately 75 unauthorized flights suspected of drug-trafficking activities entered Honduran airspace in 2010 alone, using what became known as the air bridge cocaine route between Venezuela and Honduras.
In July 2025, the U.S. Treasury Department designated the Cartel de los Soles as a Specially Designated Global Terrorist, and in November 2025, Secretary of State Marco Rubio designated it as a Foreign Terrorist Organization. This designation, traditionally reserved for groups like the Islamic State or al-Qaeda, was controversial from the start.
The designation allowed the U.S. to take more aggressive action against what it characterized as a Venezuela-based threat. It became illegal for U.S. persons to knowingly provide material support or resources to the organization, and representatives and members were blocked from entering the United States.
Beginning in 2025, the United States initiated a military buildup in the Caribbean Sea and began striking boats it accused of trafficking drugs, killing more than 80 people according to reports. In the early hours of January 3, 2026, U.S. special forces carried out Operation Absolute Resolve, attacking Caracas and capturing Maduro and his wife Cilia Flores at a safe house in the capital.
The operation, which involved Delta Force commandos, resulted in Maduro and Flores being blindfolded, taken to the USS Iwo Jima warship, and flown to New York to face federal charges. Flores appeared in court with bandages on her temple and forehead; her lawyer stated she suffered significant injuries, including a possible rib fracture, during the abduction.
On January 3, 2026, a revised superseding indictment was unsealed in the Southern District of New York. This indictment made a significant change from the 2020 version: it abandoned the characterization of the Cartel de los Soles as a formal, hierarchical organization. Instead, prosecutors described it as a patronage system and culture of corruption within Venezuela’s military and political elite.
The revised indictment states that Maduro, like his predecessor Hugo Chávez, participated in and protected a patronage system in which powerful Venezuelan elites enriched themselves through drug trafficking and the protection of their partner drug traffickers. Where the original filing referred to the Cartel de los Soles more than 30 times and labeled Maduro as its leader, the new version mentions the term only twice.
Maduro faces four counts:
– Narco-terrorism conspiracy (partnering with designated foreign terrorist organizations)
– Conspiracy to import cocaine into the United States
– Possession of machine guns and destructive devices
– Conspiracy to possess machine guns and destructive devices
Each charge carries a maximum sentence of life in prison. Cilia Flores faces three counts (excluding the narco-terrorism charge). Also charged are Diosdado Cabello, Ramón Rodríguez Chacín (former Interior Minister), Nicolás Maduro Guerra (Maduro’s son), and Héctor Guerrero Flores (Tren de Aragua leader).
Systematic protection of drug traffickers, use of official facilities and transportation for cocaine shipments, appointments of indicted officials to high positions, and the conviction of family members in major drug trafficking cases all point to deep institutional corruption at the highest levels of the Venezuelan government.
Whether characterized as a cartel, a patronage system, or a culture of corruption, the evidence suggests that Venezuela under both Chávez and Maduro transformed into what some analysts have termed a narco-state. The expulsion of the DEA, the strategic partnership with FARC, the documented cocaine seizures, the conviction of Flores’s nephews, and the sanctions against dozens of officials paint a picture of a government where drug trafficking became not just tolerated but systematically integrated into the power structure.
The volume of cocaine transiting Venezuela grew from approximately 50 tons in 2004 to an estimated 200-250 tons annually by 2020, representing a significant portion of the cocaine entering the United States. This transformation did not happen by accident but through deliberate policy choices, including the expulsion of U.S. anti-drug efforts, the provision of safe haven to Colombian traffickers, and the militarization of government institutions under leaders willing to profit from the drug trade.
The story of the Cartel de los Soles is ultimately the story of how a nation’s institutions can be captured and corrupted when those in power prioritize personal enrichment and political survival over the rule of law. Whether the recent U.S. military action proves justified or counterproductive remains to be seen, but the underlying crisis of corruption and criminality in Venezuela’s government is documented by years of evidence from multiple independent sources.
As Maduro and his wife now face trial in U.S. federal court, the legal proceedings may finally provide a fuller public accounting of how deeply drug trafficking penetrated Venezuela’s government and whether those at the very top directed, profited from, or merely tolerated the transformation of their country into a major cocaine transshipment hub.
By Peter Jensen, Washington, D.C.
© Times of U