Сучасні люди вже не можуть уявити своє життя без фотографії – чуда, що дозволяє зафіксувати важливі моменти життя. Фотографія стала невід’ємним атрибутом життєдіяльності суспільства й широко застосовується у всіх професійних і особистих сферах. Сьогодні люди активно користуються можливістю фіксувати зображення так, як бачать їх власні очі. Однак мало хто знає про початок епохи фотографування. При цьому, підприємливий інтелект людей, які працювали над фотографією, стикався з численними труднощами й далеко не відразу відкрив дорогу до її майбутнього.
Першою фотографією людство зобов’язане французькому винахіднику Жозефу Ньєпсу. У своїх дослідженнях Ньєпс спочатку терпів невдачі, намагаючись перенести стабільне зображення на різні поверхні таким чином, щоб при вилученні з камери-обскури воно не зникало. При потраплянні світла картинка блякла й втрачала зафіксовані на ній обриси. Багато попередників займалося подібними дослідженнями, але з різних причин не закінчили свою роботу. За людьми, що займалися подібними експериментами навіть закріпилася слава багатих нероб.
Ньєпсу вдалося зробити перший знімок, який зберігає чіткі обриси. На пластинці, покритій шаром бітуму, відобразився вид із вікна його майстерні в Ле Гра. Знімок, який фіксувався близько 8 годин, був зроблений у 1826 році й до сьогоднішнього дня зберігається в дослідницькому центрі в Техасі. До речі, першим винаходом Ньєпса був піреолофор – двигун внутрішнього згоряння, за допомогою якого можна було рухати човен по Сені, але цей винахід не знайшов застосування в той час.
Надалі дослідження Ньєпса продовжив французький художник і винахідник Луї Дагер, який також був захоплений створенням знімків. Першим у світі знімком з людиною в кадрі була фотографія Дагера «Бульвар Тампль» 1839 року. Експозиція тривала близько 10 хвилин, що унеможливлювало сфотографувати людей на жвавій вулиці, проте вдалося зняти людину, якій полірували черевики досить довго, щоб вона з’явилася на фотографії.
9 серпня 1839 року Дагер представив Французькій академії наук процес отримання дагеротипу – зображення на світлочутливій металевій платівці, а через 10 днів уряд Франції проголосив винахід Дагера «подарунком світу». Дагеротипія вважається першим способом фотографування. У тому ж 1839 році сер Джон Гершель виготовив перший скляний негатив замість металевого й придумав термін «фотографія» (від грецьких слів «світло» й «писати»). Першу кольорову фотографію, зображення картатої стрічки, зробив у 1861 році знаменитий шотландський фізик Джеймс Максвелл, що добре відомий своїми роботами в галузі електромагнетизму.
З винаходом фотографії художники побоювалися, що живопис виявиться не потрібним, однак ці побоювання виявилися марними – фотографія стала окремим мистецтвом. Винахід фотоплівки зробив фотографію масовим захопленням і знайшов їй широке застосування, зокрема в науці. Наприклад, з її допомогою вчені стали фіксувати унікальні астрономічні явища. Завдяки зусиллям астрономів-фотографів теорія відносності Альберта Ейнштейна знайшла візуальне підтвердження: фото зміщених небесних світил і гравітація Сонця під час сонячного затемнення стала сенсацією в науковому світі.
В Україну фотографію принесли в 1840-х роках іноземні фотографи, учасники щорічних міжнародних київських ярмарків («Контрактів»). Першим фотографом-поселенцем у Києві був француз Шарль-Поль Гербст. У 1860-1890-х відкрилися перші фотостудії в Одесі, Харкові, Полтаві та інших великих містах. До 1914 року в Києві працювало близько 70 комерційних фотографів.
У 1888 році американська компанія «Кодак» випустила фотоапарат з плівкою на 100 кадрів за 25 доларів, а в 1900 році став масово продаватися фотоапарат «Кодак Брауні» всього за 1 долар і плівкою на 6 кадрів за 15 центів. Це дозволило зробити фотографію масовим захопленням.
Серед фотографів-євреїв 1-й половини 19 століття став широко відомий американський художник Шломо Нуньєс Карвальо (1815-1897), який супроводжував у якості художника-фотографа експедицію Джона Чарльза Фремона на Далекий Схід. Активна діяльність євреїв-фотографів почалася лише з кінця 19 – початку 20 століть. Але вже в перші десятиліття 20 століття внесок євреїв у розвиток фотографії став вельми відчутним не лише в її технічному удосконаленні, але й у розвитку естетики фото-мистецтва.
Найперші фотографії Землі Ізраїлю відносяться до середини 19 століття, в основному це були видові та жанрові знімки, багато з яких опубліковані в книзі Нісана Переца «Схід в об’єктиві» (1988). Першими ізраїльськими фотохудожниками були Яаков Бен Дов, Альфред Бернхейм і Шмуель Йосеф Швайг.
У жанрі документальної єврейської фотографії велике значення мають етнографічні експедиції Семена Ан-ського, якого в якості фотографа супроводжував Соломон Юдовін, чиї фотографії відобразили життя містечок і предмети матеріальної єврейської культури.
Американсько-єврейський «покровитель сучасного мистецтва» Альфред Стігліц зробив фотографію мистецтвом. Його вуличні фотографії широко відомі за його авангардистський підхід. Стігліцу також належали кілька арт-галерей у Нью-Йорку, де він представляв американській публіці європейських художників-авангардистів. Разом з Фредом Холландом Деєм Стігліц заснував «Фото-сецесію», перший фотомистецький рух, що ставив своїм головним завданням показати фотографію не тільки як зображення об’єкта, але й роботу фотографа, завдяки якій об’єкт був сфотографований.
Стігліц також популяризував художню фотографію в створених ним журналах «Камера Ноутс» і «Камера Уорк». У 1896 році Стігліц став віце-президентом створеного ним нового об’єднання нью-йоркських фотографів – «Клуб камери Нью-Йорка». Він заклав основи портретної, ландшафтної, урбаністичної й документальної фотографії.
У кінці 1930-х років відбувся різкий підйом американської фотографії в новій модерновій стилістиці, зокрема завдяки появі масових ілюстрованих журналів, найпопулярнішими серед яких були «Тайм», «Лук» і «Лайф». У журналі «Тайм» публікувалися роботи американсько-єврейських фотографів Брюса Девідсона, Артура Зигеля, Олександра Лібермана, Корнелла Капа (Фрідмана) та інших. До речі, уродженець Києва Ліберман став художнім редактором найбільшого журналу мод «Вог».
Найбільш відомими фотохудожниками журналу «Лайф» були Альфред Ейзенштадт, Йейл Джоел, Давид Шерман, Еліот Елісофон. Артур Ротштейн співпрацював з журналом «Лук». На сторінках цих журналів втілювалися різні аспекти художньої та документально-реалістичної фотографії. Фотожурналістика стала однією з головних форм візуальної інформації.
Еліот Елісофон був одним із перших фотографів, які застосували кольорові фільтри: направлено змінюючи колір предметів і співвідношення, він домагався потрібного йому ефекту. Так, у роботі «Мулен Руж» (1951) він відсилає глядача до творів на тему кабаре Анрі де Тулуз-Лотрека, відтворюючи композиційні принципи в колористичній гамі.
Класик фотожурналістики Альфред Ейзенштадт відомий своїми численними талановитими репортажними знімками, на яких фігурують світові лідери у неформальній обстановці, а звичайні перехожі розкривають свої характери в звичному середовищі. Це він – автор знаменитого знімку «Поцілунок на Таймс-Сквер». Ейзенштадт знімав Вінстона Черчілля, Сомерсета Моема, Бернарда Шоу, Ернеста Хемінгуея, Софі Лорен і багатьох інших знаменитостей. Він робив фоторепортажі про вручення Нобелівської премії та інавгурації Джона Кеннеді. Ейзенштадт дуже ризикував під час прес-конференції Йозефа Геббельса, коли нацистський міністр дізнався, що його знімає єврей.
Ейзенштадт змінив американські уявлення того часу про гарну фотографію як про приємну, ідеалізовану. У якості ведучого фотографа «Ассошіейтед Прес» в Берліні Ейзенштадт знімав італо-абіссінську війну, але не в героїчному аспекті, а через смерть, біль, страждання. У нього переважали не панорамний, оглядовий план, а великий (наприклад, «Ефіопський солдат», 1935). Такий стиль фоторепортажу був характерний з початку 1930-х років для авангардної німецької фотографії. Ейзенштадт, який емігрував до Америки, працював протягом 40 років у журналі «Лайф» з моменту його створення в 1936 році.
Роберт Капа (Андре Фрідман) народився в Будапешті, жив і працював у Берліні, в 1933-му поїхав до Парижа, де став фотокореспондентом кількох французьких видань. Капа став відомим завдяки серії драматичних репортажів про громадянську війну в Іспанії («Смерть солдата-республіканця», 1936). Військові репортажі стали основним напрямком діяльності Капи – він знімав японську інтервенцію в Китаї (1938), з початку 2-ї світової війни був фотокореспондентом журналу «Лайф».
Капа знімав такі відомі події, як висадка союзних військ у Нормандії, звільнення Парижа та інші. З 1948 по 1950 роки він перебував в Ізраїлі, де знімав бої у Війні за незалежність, а після її закінчення зробив цикл про становлення й повсякденне життя Ізраїлю («Засідання першого Кнесету», «Вибори», портрет першого президента Хаїма Вейцмана і багато інших).
Згодом у співавторстві з Ірвіном Шоу він випустив одну з перших книг про Ізраїль.
За 18 років роботи Капа був фотографом на п’яти війнах і загинув під час війни в Індокитаї.
Архітектурній фотографії присвятив свою творчість американський фотограф Езра Столер (1915-2004), який створив серії панорамних архітектурних пейзажів.
Фотограф журналу «Лук» Артур Ротштейн (1915-1985) був визнаним майстром документальної фотографії. У роки Великої депресії він працював для Комітету захисту фермерів і знімав у районах посухи гострі, реалістичні фоторепортажі про людські бідування.
Особливе місце в сучасній американській фотографії належить фото-художникам, які розглядають фотомистецтво як один із видів образотворчого мистецтва. Творець «нової реальності» у фотомистецтві Ахарон Зискинд (1903-1991) займався не тільки документальною фотографією, а й художньою, створюючи експресіоністські, абстрактні й мінімалістські твори («Настінний візерунок», 1960).
Зіскінд очолював відділ фотографії Технологічного інституту в Чикаго, де серед його учнів було чимало фотографів-євреїв – Джером Ліблін, М. Дворкін, Бернард Фрімессер, Джеррі Ульсман, майстер сюрреалістичної фотографії (наприклад, «Око крісла», 1969). У своїх кольорових натурних роботах Ульсман вважав за краще крупний план, незвичайний ракурс, інтенсивний колір з використанням різних колористичних ефектів («Жаба», 1960-і роки).
Для уродженця Риги Михайла Гордина, який емігрував до США на початку 1970-х років, характерний концептуальний підхід до фотомистецтва. Слідом за Зіскіндом він створює «нову реальність» у своїх алегоричних композиціях (серія чорно-білих фотографій «Натовп»).
У Німеччині працювало багато видатних фотографів, серед яких було чимало євреїв. Правда єврейське фотомистецтво в Німеччині існувало лише до середини 1930-х років, потім одні фотографи емігрували, а інші потрапили до концтаборів, де в більшості загинули. Проте, у Німеччині великого успіху досягли в галузі фоторепортажу. Засновниками сучасного німецького стилю стали єврейські фотографи Еріх Саломон і Фелікс Г. Ман (Ганс Бауман).
Берлінський юрист Саломон був одним з перших, хто почав працювати з малоформатними камерами. Це відкривало нові можливості перед репортажною фотографією, дозволяючи робити миттєві знімки. Камерою «Ерманокс», що була створена в 1923 році, Саломон зняв серію репортажів, які увійшли в історію фотожурналістики. Саломон почав застосовувати метод прихованої камери, завдяки чому його називали «королем розсекречених» (серія з шести фотографій «Марлен Дітріх розмовляє по телефону з Голлівуду з дочкою в Берліні», 1930).
Всесвітньо відомою стала його серія «Рим, готель «Ексельсіор», 1931» наради Муссоліні зі своїми соратниками. Саломон ввів принцип «скупа» (англійське scoop – скандальна сенсація) у фоторепортаж. Він також створив портрети Сергія Ейзенштейна, Фрітьофа Нансена та інших знаменитостей. Після приходу нацистів до влади Саломон втік до Нідерландів, де був схоплений і відправлений в Освенцім, де і загинув.
Фелікс Г. Ман став новатором технічних, художніх і стилістичних аспектів фотомистецтва, зокрема, він застосовував техніку контражуру, що дозволяло створювати декілька розмиті контури й робило образ особи, що фотографується, «недомовленим» і більш інтимним. Він також вважав за краще аналіз події, показуючи процес його розвитку. Він створив цикл «Окопний побут» (1929) про 1-у Світову війну, перші в світі цикли про музикантів – «Ігор Стравінський за диригентським пультом», фото-композиції про знаменитого диригента Артуро Тосканіні.
На початку 1930-х років Ман випустив цикл про особисте життя знаменитостей, який відкривався серією фотографій «Один день з життя Муссоліні» (1931). Ман був одним з перших творців кольорових фото-репортажів (наприклад, портрет Марка Шагала, 1950). З приходом нацистів до влади Ман оселився в Лондоні.
З розвитком в Ізраїлі друкованих засобів масової інформації стала розвиватися і фотожурналістика. Серед найбільш значущих ізраїльських фотографів були Тім Гіда (Ігнац Нахум Гідалевіч) – представник модерністського напряму. Його фотографії публікувалися не тільки в ізраїльській, але й закордонній пресі.
Гіда був дуже різноплановим фотографом. З 1930 по 1933 роки він зробив серію фоторепортажів у Австрії, Чехословаччині та Польщі, навіть зняв три документальні фільми – «Місто на піску», «Маккабіада» і «Небі Муса», що були показані в Німеччині під загальною назвою «Ерец-Ісраель в 1935». Він був фотокореспондентом агентства «Рейтер», завдяки чому був виданий у Берліні фотоальбом «Діти в Ерец-Ісраель». Серед його робіт також сюрреалістичні фотомонтажі («Кафка в Празі», 1942), портрети
(«Ганді», 1940), фототвори сучасного образотворчого мистецтва («Автопортрет», 1930), архітектурні пейзажі. З 1956 по 1970 роки Гіда створив серію з 23 альбомів під загальною назвою «Моє містечко в …» (1956-70) про кожне з місць, де побував.
У портретній і жанровій фотографії працював ізраїльський фотограф Альфред Бернхейм, який створив портретну галерею ізраїльських громадських діячів і письменників – Менахем Усишкін, Хаїм Вейцман, Гершем Шолем, Леа Гольдберг, Шмуель Йосеф Агнон та інші. Його портрети відрізняються психологічною глибиною й експресивністю.
Миха Бар Ам проявив себе в 1954 році в археологічній експедиції Іггаеля Ядіна. В якості військового фотографа знімав Синайську кампанію, Шестиденну війну. Він був штатним фотографом тижневика Армії оборони Ізраїлю «Ба-Махане» і фотокореспондентом газети «Нью-Йорк Таймс». Бар Ам прагнув бути одночасно і фоторепортером, і фотохудожником («Демонстрація ортодоксів в Єрусалимі», 1967; «Людина, що несе голуба миру», 1977).
На початку 1970-х років фотографія була визнана одним з видів мистецтва в Ізраїлі. У країні почали відкриватися фотошколи й факультети, присвячені мистецтву фотографії. Відомими фотомайстрами того часу стали І. Барзілай, Дганія Брест, Гаді Дагон, Еліа Кахведжан, Алекс Левак, Гілад Офір, Елі Росс (Розенберг), Ханна Сафье, Аврахам Ейлат, Інна Занд і багато інших. Одним з яскравих представників ізраїльського фотомистецтва була Алізе Ауербах (1940-2016), що завойовувала призи на міжнародних фотоконкурсах. Вона випустила кілька тематичних фотоальбомів про Ізраїль. Сучасне покоління ізраїльських фотографів продовжує традиції своїх учителів, всебічно збагачуючи мистецтво фотографії.
Майстром української документальної фотографії є Рита Островська, киянка, нині живе в Німеччині. Краще її самої про її творчість не скаже ніхто: «Я фотографую, довіряючи собі, своїй інтуїції, своєму баченню, своєму хвилюванню й своїй радості. У мене особливі відносини з усіма моїми творами». Рита виросла в середовищі єврейського світогляду й з дитинства відчувала різницю між своєю сім’єю і оточуючими її людьми. «Ми дуже чутливі, тому що ми євреї», – говорить Рита. Вона відвідала й фотографувала 38 колишніх штетлів України, і як результат високої оцінки її роботи – запрошення для роботи над серіалом «Євреї в Україні, штетл», 1989 року.
Своїми роботами Рита досліджує власне бачення й те, що відбувається навколо. «Кожна тема приходить до мене органічно, як нове відкриття, або з мого дитинства, юності, або з моїх роздумів і почуттів про поточне життя. Іноді одне виростає з іншого, висловлюючи для мене найважливіші речі», – пояснює Рита – «Кожен з нас слідує своїми колами життя. Те ж саме з творчістю: якщо ти шукаєш себе, ти приходиш до себе».
Рита дуже плідна й діяльна людина. У неї було багато виставок і кожна – особлива. Навіть за радянських часів Рита залишалася собою, тому їй вдалося організувати свої виставки «Євреї в Україні» (фотографії єврейського життя в колишніх містечках), «Емігранти» (фотографії життя єврейських емігрантів у США, Німеччині та Ізраїлі). У 1996 році в Німеччині Рита видала книгу своїх фотографій «Євреї в Україні. Містечка, 1989-1994». Вона автор проєктів «Місто і городяни» (1983-1988), «Мій дім» (1983-2001), «Портрет-Акт» (1986), «Єврейський Альбом» (1978-2001).
Талант українського фотографа Леоніда Левіта проявився в портретній фотографії. Він – майстер постановочного психологічного фото-портрета, завдяки володінню грою світла й тіні, образу й фону. Всі роботи Левіта – чорно-білі. Для Левіта кожна його фотографія – це, в першу чергу, портрет унікальної особистості. Левіт змушує людину постати такою як вона є, розкриває її особистість, прагне виявити прихований емоційний стан. Він – автор багатьох персональних виставок камерного й психологічного фотопортрета, у тому числі в київському Музеї Шолом-Алейхема, який робить вагомий внесок у просуванні творчості українських фотомайстрів.
Одним з найбільш відомих єврейських фотографів, чия творчість пов’язана з Голокостом, був американський фотограф російського походження Роман Вишняк (1897-1990). Він найбільше відомий своїми соціально-документальними фотографіями єврейського життя в Східній Європі між двома світовими війнами. Натхненний космополітизмом і культурними експериментами того часу, Вишняк зайнявся фото-документуванням свого оточення.
Соціально-політична фотографія стала пріоритетом роботи Вишняка, в результаті чого в 1935 році він отримав замовлення від єврейської організації з надання допомоги – «Американського єврейського об’єднаного розподільчого комітету» – на зйомку знедолених єврейських громад в Східній Європі. Ці фотографії були призначені для підтримки зусиль з надання допомоги й використовувалися в кампаніях по збору коштів. Переїхавши до Нью-Йорка в 1941 році, Вишняк продовжив документувати наслідки 2-ї світової війни, приділяючи особливу увагу приїзду єврейських біженців і жертв Голокосту в США.
Єврейський фотограф Хенрік Росс проживав в Лодзі, коли німецькі війська вторглися в його місто в 1939 році. Ризикуючи життям, він таємно знімав поточні події. Розуміючи загрозу депортації до табору смерті, біля свого будинку він зарив коробку з унікальними знімками. Після звільнення Лодзі в 1945 році Росс повернувся додому й знайшов коробку зі знімками свідоцтв злочинів нацистів. Частина фотографій вціліла, і в даний час вони виставлені в Художній галереї Онтаріо (Канада) як меморіал жертвам Голокосту.
У 2012 році американський дослідник єврейської історії Девід Шнир видав книгу «Очима радянського єврея. Фотографія, війна і Голокост» про творчість єврейських фотокореспондентів. Шнир провів велику дослідницьку роботу, розшукуючи в особистих колекціях і державних архівах матеріали та знімки, що раніше не публікувалися. Автор описав у своїй книзі неоціненний внесок євреїв-фотографів у дореволюційну й радянську російську культуру, а фотографії про війну і Голокост представлені в контексті загальносвітового розуміння трагедії єврейського народу.
Фотографія стала важливим свідченням трагедії Голокосту. Колекції фотографій про Голокост демонструються по всьому світу, включаючи Меморіальний комплекс історії Голокосту Яд-Вашем в Ізраїлі, Інститут Шимона Візенталя у Відні та Лос-Анджелесі, Інститут Лео Бека в Нью-Йорку, Єврейський музей в Сіднеї, Державний єврейський музей в Празі, Бібліотеку Вінера, музеї, створені на місці колишніх таборів смерті – Освенцима, Берген-Бельзена, Треблінки та інших.
© Times of Ukraine
. . . .
Modern people can no longer imagine their life without photography – a miracle that allows you to record important moments of life. Photography has become an integral attribute of society’s life and is widely used in all professional and personal spheres. Today, people actively use the opportunity to record images as they see them with their own eyes. However, few people know about the beginning of the era of photography. At the same time, the enterprising intellect of people who worked on photography faced numerous difficulties and did not immediately open the way to its future.
The first photograph is the work of the French inventor Joseph Niépce. In his research, Niépce initially failed, trying to transfer a stable image to various surfaces in such a way that it would not disappear when removed from the camera obscura. When exposed to light, the image faded and lost the outlines recorded on it. Many predecessors were engaged in similar research, but for various reasons did not finish their work. People who were engaged in such experiments even gained the reputation of rich idlers.
Niépce managed to take the first photograph that retains clear outlines. The plate, covered with a layer of bitumen, showed the view from the window of his workshop in Le Gras. The photograph, which was recorded for about 8 hours, was taken in 1826 and is still stored in a research center in Texas. By the way, Niépce’s first invention was the pyrolophore – an internal combustion engine that could be used to propel a boat along the Seine, but this invention did not find application at that time.
Niépce’s research was continued by the French artist and inventor Louis Daguerre, who was also fascinated by photography. The world’s first photograph with a person in the frame was Daguerre’s photograph “Boulevard Temple” in 1839. The exposure lasted about 10 minutes, which made it impossible to photograph people on a busy street, but he managed to capture a person having his shoes polished long enough for him to appear in the photograph.
On August 9, 1839, Daguerre presented to the French Academy of Sciences the process of obtaining a daguerreotype – an image on a light-sensitive metal plate, and 10 days later the French government declared Daguerre’s invention a “gift to the world.” Daguerreotype is considered the first method of photography. In the same 1839, Sir John Herschel made the first glass negative instead of a metal one and coined the term “photography” (from the Greek words for “light” and “writing”). The first color photograph, an image of a checkered ribbon, was taken in 1861 by the famous Scottish physicist James Maxwell, who is well known for his work in the field of electromagnetism.
With the invention of photography, artists feared that painting would become unnecessary, but these fears were in vain – photography became a separate art. The invention of photographic film made photography a mass hobby and found it widely used, in particular in science. For example, with its help, scientists began to record unique astronomical phenomena. Thanks to the efforts of astronomer-photographers, Albert Einstein’s theory of relativity found visual confirmation: photos of displaced celestial bodies and the gravity of the Sun during a solar eclipse became a sensation in the scientific world.
Photography was brought to Ukraine in the 1840s by foreign photographers who participated in the annual international Kyiv fairs (“Contracts”). The first photographer-settler in Kyiv was the Frenchman Charles-Paul Herbst. In the 1860s-1890s, the first photo studios opened in Odessa, Kharkiv, Poltava, and other large cities. By 1914, about 70 commercial photographers were working in Kyiv.
In 1888, the American company Kodak released a camera with a 100-frame film for $25, and in 1900, the Kodak Brownie camera began to be sold in large quantities for just $1 and a 6-frame film for 15 cents. This made photography a mass hobby.
Among the Jewish photographers of the first half of the 19th century, the widely known American artist Shlomo Nunez Carvalho (1815-1897) became a photographer accompanying John Charles Frémont’s expedition to the Far East. The active activity of Jewish photographers began only in the late 19th and early 20th centuries. But already in the first decades of the 20th century, the contribution of Jews to the development of photography became very noticeable, not only in its technical improvement, but also in the development of the aesthetics of photo art.
The earliest photographs of the Land of Israel date back to the mid-19th century, mostly species and genre shots, many of which are published in Nissan Peretz’s book The East in the Lens (1988). The first Israeli photographers were Yaakov Ben Dov, Alfred Bernheim, and Shmuel Yosef Schweig.
In the genre of documentary Jewish photography, the ethnographic expeditions of Semyon Ansky, who was accompanied as a photographer by Solomon Yudovin, whose photographs captured the life of towns and objects of material Jewish culture, are of great importance.
American-Jewish “patron of modern art” Alfred Stieglitz made photography an art form. His street photographs are widely known for their avant-garde approach. Stieglitz also owned several art galleries in New York City, where he introduced European avant-garde artists to the American public. Together with Fred Holland Day, Stieglitz founded the “Photo-Secession”, the first photographic art movement, which set as its main task to show the photograph not only as a picture of the object, but also the work of the photographer, thanks to which the object was photographed.
Stieglitz also popularized art photography in the magazines he founded, Camera Notes and Camera Work. In 1896, Stieglitz became vice president of the new association of New York photographers he founded, the Camera Club of New York. He laid the foundations for portrait, landscape, urban, and documentary photography.
In the late 1930s, there was a sharp rise in American photography in the new modern style, in particular due to the appearance of mass illustrated magazines, the most popular of which were Time, Look, and Life. Time magazine published the works of American-Jewish photographers Bruce Davidson, Arthur Siegel, Alexander Lieberman, Cornell Cap (Friedman), and others. By the way, a native of Kiev, Lieberman became the art editor of the largest fashion magazine, Vogue.
The most famous photographers of Life magazine were Alfred Eisenstadt, Yale Joel, David Sherman, Eliot Elisofon. Arthur Rothstein collaborated with the magazine “Luk”. The pages of these magazines embodied various aspects of artistic and documentary-realistic photography. Photojournalism became one of the main forms of visual information.
Eliot Elisofon was one of the first photographers to use color filters: by purposefully changing the color of objects and their proportions, he achieved the effect he wanted. Thus, in the work “Moulin Rouge” (1951), he refers the viewer to the cabaret-themed works of Henri de Toulouse-Lautrec, reproducing compositional principles in a coloristic range.
Photojournalism classic Alfred Eisenstadt is known for his many talented reportage shots, which feature world leaders in informal settings, and ordinary passers-by reveal their characters in familiar surroundings. He is the author of the famous picture “The Kiss in Times Square”. Eisenstadt photographed Winston Churchill, Somerset Maugham, Bernard Shaw, Ernest Hemingway, Sophia Loren and many other celebrities. He made photo reports about the Nobel Prize ceremony and the inauguration of John Kennedy. Eisenstadt took a big risk during a press conference of Joseph Goebbels, when the Nazi minister found out that he was being photographed by a Jew.
Eisenstadt changed the American notion of good photography at the time as pleasant, idealized. As the lead photographer for the Associated Press in Berlin, Eisenstadt photographed the Italo-Abyssinian War, but not in a heroic aspect, but through death, pain, suffering. He did not prefer a panoramic, survey plan, but a large one (for example, “The Ethiopian Soldier”, 1935). This style of photojournalism was characteristic of avant-garde German photography from the early 1930s. Eisenstadt, who emigrated to America, worked for 40 years at Life magazine, from its founding in 1936.
Robert Capa (André Friedman) was born in Budapest, lived and worked in Berlin, and in 1933 went to Paris, where he became a photojournalist for several French publications. Capa became famous thanks to a series of dramatic reports about the Spanish Civil War (“Death of a Republican Soldier”, 1936). War reporting became the main direction of Capa’s activity – he filmed the Japanese intervention in China (1938), and from the beginning of World War II he was a photojournalist for Life magazine.
Capa filmed such famous events as the Allied landings in Normandy, the liberation of Paris, etc. From 1948 to 1950, he was in Israel, where he filmed battles in the War of Independence, and after its end, he made a series about the formation and everyday life of Israel (“Meeting of the First Knesset”, “Elections”, a portrait of the first president Chaim Weizmann, and many others).
Later, in collaboration with Irwin Shaw, he published one of the first books about Israel.
During his 18 years of work, Capa was a photographer in five wars and died during the Indochina War.
American photographer Ezra Stoler (1915-2004) dedicated his work to architectural photography, creating a series of panoramic architectural landscapes.
The Onion magazine photographer Arthur Rothstein (1915-1985) was a recognized master of documentary photography. During the Great Depression, he worked for the Farmers’ Protection Committee and shot poignant, realistic photo reports of human suffering in drought-stricken areas.
A special place in modern American photography belongs to photo-artists who consider photography as one of the types of fine art. The creator of the “new reality” in photography, Aharon Ziskind (1903-1991), was engaged not only in documentary photography, but also in fine art, creating expressionist, abstract and minimalist works (“Wall Pattern”, 1960).
Ziskind headed the photography department at the Chicago Institute of Technology, where his students included many Jewish photographers – Jerome Lieblin, M. Dworkin, Bernard Freemesser, Jerry Ulsman, a master of surrealist photography (for example, “Eye of the Chair”, 1969). In his color still life works, Ulsman preferred close-up, unusual angle, intense color with the use of various coloristic effects (“Frog”, 1960s).
Riga native Mikhail Gordin, who emigrated to the United States in the early 1970s, is characterized by a conceptual approach to photography. Following Ziskind, he creates a “new reality” in his allegorical compositions (the series of black-and-white photographs “Crowd”).
Many outstanding photographers worked in Germany, among whom there were many Jews. True, Jewish photography in Germany existed only until the mid-1930s, then some photographers emigrated, and others ended up in concentration camps, where most of them died. However, in Germany they achieved great success in the field of photojournalism. The founders of the modern German style were Jewish photographers Erich Salomon and Felix G. Mann (Hans Baumann).
Berlin lawyer Salomon was one of the first to start working with small-format cameras. This opened up new possibilities for reportage photography, allowing for instant shots. Using the Ermanox camera, created in 1923, Salomon shot a series of reports that went down in the history of photojournalism. Salomon began to use the hidden camera method, which earned him the nickname “the king of declassified” (a series of six photographs “Marlene Dietrich talking on the phone from Hollywood with her daughter in Berlin”, 1930).
His series “Rome, Hotel Excelsior, 1931” of Mussolini meeting with his associates became world famous. Salomon introduced the principle of “scoop” (English scoop – scandalous sensation) into photojournalism. He also created portraits of Sergei Eisenstein, Fridtjof Nansen and other celebrities. After the Nazis came to power, Salomon fled to the Netherlands, where he was captured and sent to Auschwitz, where he died.
Felix G. Mann became an innovator in the technical, artistic and stylistic aspects of photography, in particular, he used the technique of contrail, which allowed for the creation of slightly blurred contours and made the image of the person being photographed “unconventional” and more intimate. He also preferred the analysis of the event, showing the process of its development. He created the cycle “Trench Life” (1929) about the First World War, the world’s first cycles about musicians – “Igor Stravinsky at the Conductor’s Desk”, photo compositions about the famous conductor Arturo Toscanini.
In the early 1930s, Mann published a series of photographs about the private lives of celebrities, which began with the series of photographs “A Day in the Life of Mussolini” (1931). Mann was one of the first creators of color photo-reportages (for example, a portrait of Marc Chagall, 1950). With the rise of the Nazis to power, Mann settled in London.
With the development of print media in Israel, photojournalism also began to develop. Among the most significant Israeli photographers was Tim Gida (Ignat Nahum Gidalevitch), a representative of the modernist movement. His photographs were published not only in the Israeli but also in the foreign press.
Gida was a very versatile photographer. From 1930 to 1933, he made a series of photo reports in Austria, Czechoslovakia and Poland, and even made three documentaries – “City on the Sand”, “Maccabiada” and “Nebi Musa”, which were shown in Germany under the general title “Eretz-Israel in 1935”. He was a photo correspondent for the Reuters agency, thanks to which the photo album “Children in Eretz-Israel” was published in Berlin. His works also include surrealist photomontages (“Kafka in Prague”, 1942), portraits
(“Gandhi”, 1940), photographic works of modern fine art (“Self-portrait”, 1930), architectural landscapes. From 1956 to 1970, Gida created a series of 23 albums under the general title “My Town in …” (1956-70) about each of the places he visited.
Israeli photographer Alfred Bernheim worked in portrait and genre photography, creating a portrait gallery of Israeli public figures and writers – Menachem Usyshkin, Chaim Weizmann, Gershem Scholem, Leah Goldberg, Shmuel Yosef Agnon, and others. His portraits are distinguished by their psychological depth and expressiveness.
Micah Bar Am made his mark in 1954 on the archaeological expedition of Yigael Yadin. As a military photographer, he covered the Sinai Campaign and the Six-Day War. He was a staff photographer for the Israel Defense Forces weekly Ba-Machaneh and a photo correspondent for the New York Times. Bar Am aspired to be both a photojournalist and a photo artist (“Demonstration of Orthodox in Jerusalem”, 1967; “The Man Carrying the Dove of Peace”, 1977).
In the early 1970s, photography was recognized as an art form in Israel. Photo schools and faculties dedicated to the art of photography began to open in the country. Famous photographers of that time were I. Barzilai, Dgania Brest, Gadi Dagon, Elia Kahvejan, Alex Levak, Gilad Ofir, Eli Ross (Rosenberg), Hannah Safie, Avraham Eilat, Inna Sand and many others. One of the brightest representatives of Israeli photography was Alize Auerbach (1940-2016), who won prizes at international photo competitions. She released several thematic photo albums about Israel. The modern generation of Israeli photographers continues the traditions of their teachers, comprehensively enriching the art of photography.
The master of Ukrainian documentary photography is Rita Ostrovska, a native of Kiev, currently living in Germany. No one can say better about her work than she herself: “I photograph, trusting myself, my intuition, my vision, my excitement and my joy. I have a special relationship with all my works.” Rita grew up in an environment of Jewish worldview and from childhood felt the difference between her family and the people around her. “We are very sensitive because we are Jews,” says Rita. She visited and photographed 38 former shtetls in Ukraine, and as a result of the high appreciation of her work – an invitation to work on the series “Jews in Ukraine, Shtetl”, 1989.
With her works, Rita explores her own vision and what is happening around her. “Each theme comes to me organically, as a new discovery, either from my childhood, adolescence, or from my reflections and feelings about my current life. Sometimes one grows out of another, expressing the most important things for me,” Rita explains. “Each of us follows our own circles of life. It’s the same with creativity: if you search for yourself, you come to yourself.”
Rita is a very fruitful and active person. She had many exhibitions and each one was special. Even during Soviet times, Rita remained herself, so she managed to organize her exhibitions “Jews in Ukraine” (photographs of Jewish life in former towns), “Emigrants” (photographs of the life of Jewish emigrants in the USA, Germany and Israel). In 1996, Rita published a book of her photographs in Germany, “Jews in Ukraine. Towns, 1989-1994”. She is the author of the projects “City and Citizens” (1983-1988), “My Home” (1983-2001), “Portrait-Act” (1986), “Jewish Album” (1978-2001).
The talent of Ukrainian photographer Leonid Levit was manifested in portrait photography. He is a master of staged psychological photo-portraits, thanks to his mastery of the play of light and shadow, image and background. All of Levit’s works are black and white. For Levit, each of his photographs is, first of all, a portrait of a unique personality. Levit forces a person to appear as he is, reveals his personality, and seeks to reveal a hidden emotional state. He is the author of many personal exhibitions of chamber and psychological photo-portraits, including in the Kiev Sholem Aleichem Museum, which makes a significant contribution to promoting the work of Ukrainian photo masters.
One of the most famous Jewish photographers whose work is connected to the Holocaust was the Russian-born American photographer Roman Vishnyak (1897-1990). He is best known for his socio-documentary photographs of Jewish life in Eastern Europe between the two world wars. Inspired by the cosmopolitanism and cultural experimentation of the time, Vishnyak began to photo-document his surroundings.
Socio-political photography became a priority for Vysniak, and in 1935 he was commissioned by the Jewish relief organization, the American Jewish United Distribution Committee, to photograph the destitute Jewish communities in Eastern Europe. The photographs were intended to support relief efforts and were used in fundraising campaigns. Moving to New York in 1941, Vysniak continued to document the aftermath of World War II, with a particular focus on the arrival of Jewish refugees and Holocaust victims in the United States.
Jewish photographer Henryk Ross was living in Lodz when German troops invaded his city in 1939. Risking his life, he secretly photographed current events. Realizing the threat of deportation to a death camp, he buried a box of unique photographs near his house. After the liberation of Lodz in 1945, Ross returned home to find a box of photographs of evidence of Nazi crimes. Some of the photographs survived, and they are currently exhibited at the Art Gallery of Ontario (Canada) as a memorial to the victims of the Holocaust.
In 2012, American Jewish historian David Schnir published a book, Through the Eyes of a Soviet Jew. Photography, War, and the Holocaust, about the work of Jewish photojournalists. Schnir conducted extensive research, searching through personal collections and state archives for previously unpublished materials and photographs. In his book, the author describes the invaluable contribution of Jewish photographers to pre-revolutionary and Soviet Russian culture, and presents photographs of the war and the Holocaust in the context of a global understanding of the tragedy of the Jewish people.
Photography has become an important witness to the tragedy of the Holocaust. Collections of Holocaust photographs are on display around the world, including the Yad Vashem Holocaust Memorial in Israel, the Shimon Wiesenthal Institute in Vienna and Los Angeles, the Leo Beck Institute in New York, the Jewish Museum in Sydney, the State Jewish Museum in Prague, the Wiener Library, and museums established on the sites of former death camps such as Auschwitz, Bergen-Belsen, Treblinka, and others.
© Times of Ukraine