У темні часи Другої світової війни, коли нацистська окупація принесла смерть і страждання на українські землі, постать митрополита Андрея Шептицького стала символом милосердя та людяності. Його дії з порятунку євреїв від Голокосту залишили глибокий слід в історії, демонструючи силу віри та моральної відваги.
У 1941 році, коли німецькі війська окупували Львів, єврейська громада опинилася під загрозою знищення. Нацистська політика геноциду не залишала шансів на виживання. У цей час Андрей Шептицький, глава Української греко-католицької церкви, уже був відомий як духовний лідер, який виступав за справедливість і єдність. Попри власні хвороби та похилий вік, він не міг залишатися осторонь трагедії, що розгорталася перед його очима.
Митрополит Шептицький використав свій авторитет і ресурси церкви, щоб організувати порятунок євреїв. Він доручив монастирям і парафіям надавати притулок тим, хто переховувався від нацистів. Багато єврейських дітей були врятовані завдяки тому, що монастирі, такі як Святоюрський у Львові чи монастирі студитів, приймали їх під виглядом християнських сиріт. Шептицький особисто забезпечував підроблені документи, зокрема хрещальні свідоцтва, які допомагали приховати єврейське походження.
Одним із тих, хто отримав допомогу, був юний Адам Даніель Ротфельд, майбутній міністр закордонних справ Польщі, якого переховували в монастирі студитів у Уневі. Інший приклад – брати Курт і Натан Левіни, яких Шептицький доручив сховати своєму братові, отцеві Климентію Шептицькому. Ці історії – лише окремі епізоди з сотень врятованих життів.
Окрім практичної допомоги, Шептицький відкрито засуджував нацистські злочини. У 1942 році він написав пастирський лист “Не убий”, у якому закликав свою паству не брати участі в насильстві та не співпрацювати з окупантами. Цей лист був актом надзвичайної сміливості, адже відкрита критика нацистів могла коштувати йому життя. Він також звертався до німецької влади з протестами проти переслідувань євреїв, хоча це не зупинило репресії.
Дії Шептицького несли величезний ризик. Нацисти пильно стежили за діяльністю церкви, а будь-яка допомога євреям каралася смертю. Проте митрополит залишався непохитним. Він співпрацював із підпільними організаціями, які постачали їжу та медикаменти до ґетто, і навіть переховував євреїв у своїй резиденції на Святоюрській горі. Його брат Климентій та інші священнослужителі також брали активну участь у цій небезпечній місії.
Завдяки зусиллям Андрея Шептицького та його помічників було врятовано, за різними оцінками, від 150 до 200 євреїв, переважно дітей. Його діяльність стала прикладом того, як віра й гуманізм можуть протистояти найжорстокішим випробуванням. Після війни багато врятованих згадували Шептицького з глибокою вдячністю, а його ім’я стало символом надії.
У 1991 році Яд Вашем, ізраїльський меморіальний комплекс Голокосту, визнав Андрея Шептицького кандидатом на звання “Праведник народів світу”. Хоча через різні причини офіційне визнання затримувалося, його внесок у порятунок євреїв залишається незаперечним.
Історія Андрея Шептицького – це розповідь про людину, яка в часи темряви світила своїм милосердям. Його дії нагадують нам, що навіть у найстрашніші часи одна людина може змінити долю багатьох, якщо керується любов’ю та справедливістю. Шептицький залишив нам спадщину, яка вчить: немає вищого покликання, ніж рятувати життя.
© Times of Ukraine
. . . .
During the dark times of World War II, when the Nazi occupation brought death and suffering to Ukrainian lands, the figure of Metropolitan Andrey Sheptytsky became a symbol of mercy and humanity. His actions to save Jews from the Holocaust left a deep mark on history, demonstrating the power of faith and moral courage.
In 1941, when German troops occupied Lviv, the Jewish community was threatened with extermination. The Nazi policy of genocide left no chance of survival. At that time, Andriy Sheptytsky, the head of the Ukrainian Greek Catholic Church, was already known as a spiritual leader who advocated justice and unity. Despite his own illnesses and advanced age, he could not remain aloof from the tragedy unfolding before his eyes.
Metropolitan Sheptytsky used his authority and the resources of the church to organize the rescue of Jews. He instructed monasteries and parishes to provide shelter to those hiding from the Nazis. Many Jewish children were saved because monasteries, such as Svyatoyursky in Lviv or the Studite monasteries, took them in under the guise of Christian orphans. Sheptytsky personally provided forged documents, including baptismal certificates, which helped to conceal their Jewish origin.
One of those who received help was the young Adam Daniel Rotfeld, the future Polish Foreign Minister, who was hidden in the Studite monastery in Unów. Another example is the brothers Kurt and Nathan Levin, whom Sheptytsky entrusted to his brother, Father Klymenty Sheptytsky, to hide. These stories are just a few of the hundreds of lives saved.
In addition to practical assistance, Sheptytsky openly condemned Nazi crimes. In 1942, he wrote a pastoral letter “Do Not Kill”, in which he urged his flock not to participate in violence and not to collaborate with the occupiers. This letter was an act of extraordinary courage, since open criticism of the Nazis could have cost him his life. He also appealed to the German authorities with protests against the persecution of Jews, although this did not stop the repressions.
Sheptytsky’s actions carried enormous risks. The Nazis closely monitored the activities of the church, and any assistance to Jews was punishable by death. However, the metropolitan remained steadfast. He collaborated with underground organizations that supplied food and medicine to the ghetto, and even hid Jews in his residence on Svyatoyurska Gora. His brother Klymenty and other clergymen also took an active part in this dangerous mission.
Thanks to the efforts of Andrei Sheptytsky and his assistants, an estimated 150 to 200 Jews, mostly children, were saved. His work became an example of how faith and humanism can withstand the most cruel tests. After the war, many of those rescued remembered Sheptytsky with deep gratitude, and his name became a symbol of hope.
In 1991, Yad Vashem, Israel’s Holocaust memorial, recognized Andrei Sheptytsky as a candidate for the title of “Righteous Among the Nations”. Although official recognition was delayed for various reasons, his contribution to the salvation of Jews remains undeniable.
The story of Andrey Sheptytsky is a story of a man who shone with his mercy in times of darkness. His actions remind us that even in the most terrible times, one person can change the fate of many, if guided by love and justice. Sheptytsky left us a legacy that teaches us that there is no higher calling than saving lives.
© Times of Ukraine