Абрам Маневич (1881-1942) – є важливою частиною становлення української мистецької школи імпресіонізму, пов’язаної з європейськими тенденціями періоду модерна. Маневич увійшов в історію українського мистецтва як один із першопрохідників національного модерну. Його творчість стала яскравим явищем в Україні 1-ї пол. 20 ст.
За своє життя митець створив унікальні образи, у яких все своє творче життя шукав власні прийоми відображення простору навколо, вдосконалював і розширював власні образотворчі прийоми. Маневич був активним учасником реформування українського мистецтва, змінюючи стереотипи місцевої провінційності, виводячи українську мальовничу школу на світовий рівень.
Абрам Маневич народився у 1881 р. у Мстиславлі, Могильовська губернія, в патриархальній єврейскій родині. Він рано виявив здібності до малювання, і саме Київ приваблював його можливістю стати художником. У 1901-1905 він навчався в Київському художньому училищі, де сформував ядро українського авангарду з О. Богомазовим, О. Екстер, О. Архипенко.
Маневич продовжив навчання за кордоном – у Мюнхенській академії мистецтв і школі Антона Ажбе, одни із провідних художніх закладів Європи того часу. Перші виставки Маневича – в 1907 (мюнхенська галерея “Кунстферайн”) та у 1909”(київський Міський музей) – мали великий успіх. Київська преса тоді писала: “У вітчизняному мистецтві з’явився самобутній майстер зі своїм незвичайним розумінням інтимної краси пейзажу, далеко не поверхневим ставленням до природи, щиросердим злиттям із нею”.
В роботах Маневича особливе місце займає Київ – місто, в яке він був захопленим, і яке стало його головним надхненням як основа для подальших динамічних та структурних трансформацій у нього. При відтворенні елементів композиції, Маневич застосовував єдиний розподіл світла та тіні, охоплюючи площину двомірним хроматичним малюнком. Зображення створюють враження формальної об’єктивності, відтворюючи схематичну побудову об’єктів. Насичені відтінки кольорів розподілені в розмежованих областях, кольори напружені і наповнені прихованим динамізмом – роботи “Симфонія весни” (1912), “Пейзаж Куренівки” (1914), “Весна на Куренівці” (1914); оновленою мальовничою та структурною пластикою – пейзажі “Місто” (1917) та “Провінція” (1919).
Роботи Маневича – це сприйняття та зображення об’єктів навколо нього відносно до навколишнього просторового та світлоповітряного середовища як рефлексія відблисків, кольрових відносин світла і тіні. Для нього модерн – це спосіб світовідчуття з дуже вираженою символічною основою, а також спосіб світобачення, з його лініями, площинами та кольорами.
У 1913 в Парижі в престижній галереї “Дюран-Рюель” – першовідкривача прославлених імпресіоністів – відбулася виставка робіт Маневича. Паризька публіка, яка звикла бачити в цих залах полотна Моне, Ренуара, Піссарро, Сезанна, Гогена, захоплювалась пейзажами київського живописця. Роботами Маневича зацікавились приватні колекціонери та великі музеї. По однієї картині були придбані Ліонським музеєм мистецтв та Люксембурзьким музеєм Парижу.
Перехід від мінливих імпресіоністичних алгоритмів до розуміння нерозривної взаємопов’язаності світобудови, як у творчості постімпресіоністів, бачимо в роботі Маневича “Сільський ландшафт” (1913). Подібний мотив неодноразово відтворювався Сезанном у 1880-1890. У Маневича тут колір не відтворює вражаючих світлових ефектів, а є інструментом конструктивної передачі форми об’єкту. Він посилив емоційне навантаження кольору, довівши його до рівня експресивно-декоративного спілкування та підкресливши рівновагу всіх елементів композиції. Нове синтезоване сприйняття дійсності у Маневича охоплювало всі елементи мальовничої структури у площині та обсязі.
Послідовна адаптація досвіду Маневича виявилася в нього у двох течіях: імпресіонізм (1906-1914) та постімпресіонізм (1912-1927). Після першого перебування за кордоном, манера художника зазнала змін: м’який, камерний характер пейзажів поступився місцем яскравій насиченій палітрі, широкому вільному мазку.
В 1917 Маневич був запрошений на посаду професора пейзажного живопису Української академії мистецтв в Києві, створенної для підтримки та розвитку української національної культури та мистецтва.
У 1919-1920 Маневич став активним учасником “Культур-Ліги” – єврейської культурно-громадської організації, метою якої був розвиток освіти, літератури та театру мовою ідиш, а також єврейської музики та образотворчого мистецтва. Він брав активну участь у створенні в Києві Музею пластичних мистецтв “Культур-Ліги”. Ідеологія “Культур-Ліги” зробила величезний вплив на всю подальшу творчість Маневича.
Після переїзду до США у 1921 стиль Маневича зазнав певних змін. Його прагнення знайти оптимальне співвідношення кольору, світла та форми збагачувалось мальовничою мовою. У 1910-ті основним інструментом Маневича був фактурний мазок, яким він окреслював полотно, що нагадує стиль Ван Гога; у 1920-1930 цей специфічний інструмент Маневич замінив структурним хроматичним площинним моделюванням як у Сезанна.
В Америці Маневич закінчив свою найдраматичнішу роботу, почату ще в Україні, – “Знищення гетто”. Нагромадження напівзруйнованих будинків, червоний, немов кров, захід сонця і чорний цап. У цьому полотні для художника з’єдналися спогади його дитинства, жорстокі погроми громадянської війни, біль за втраченим сином.
В Америці романтичний настрій Маневича змінився під впливом індустріальних ритмів. Творче натхнення, зображене на батьківщині в емоційній імпресіоністській манері, поступилося місцем раціональному і конструктивному стилю. У 1925-1927 Маневич створив серію міських пейзажів “Прозаїчна Америка”, де показав контрасти сучасного міста.
Наповнені життям роботи Маневича тонко відображають глибину простору. Декоративно-конструктивне бачення природи у нього органічно поєднується з глибокою емоційністю її сприйняття. Його стилізовані форми підкреслені виразними, емоційними кольорами та лініями, яки “живуть, думають, хвилюються, радіють, страждають і борються”, говорив Давид Бурлюк.
Як послідовник імпресіонізму Маневич не фіксував натуру, а, маніпулюючи з кольором і контрастом, досліджував її внутрішній сенс для створення узагальненого образу як стан явища, а не актуального моменту буття. Колір у Маневича – це новаторський інструмент формоутворення, засіб передачі умвних уявлень про простір, перспективу та символічний зміст. Маневич сприйняв і частково застосовував ідеї площинного моделювання за допомогою хроматичних відтінків на зразок основоположників фовізму Матісса, Марке і Руо.
В урбаністичних образах Америки Маневич трансформував своє відтворення лінійно-просторової перспективи, створюючи просторову глибину на площині. Подібні підходи використовував Сезанн (наприклад, “Будинок у Провансі”, 1890). Манера Сезанна вплинула на переосмислення Маневичем суті предметів у його пейзажах. У Маневича вулиця з багатоповерховими будинками також інтерпретується як монолітний організм, утворений єдиними хроматичними структурами (“Будинки у Бронксі”, 1925). Тут у складній композиційній структурі Маневич використав рівномірний формально-схематичний розподіл світла і тіні, створивши цілісну архітектурну єдність, що має особливе матеріальне значення по відношенню до контрасту з нематеріальним горизонтом. Так Маневич сприйняв типове для Сезанна спрощення та геометризацію форм, яки підтримують загальну мальовничу монументальність.
Дослідження мальовничої трансформації Маневича у 1915-1927 показало, що він привніс низку прийомів, які стверджували його як видного представника українського імпресіонізму:
– плоскодекоративний розподіл елементів композиції;
– узагальнення природних образів рівня символічної метафори;
– формальне моделювання хроматичних площин;
– умовне уявлення про перспективу, простір та глибину, через чергування хроматичних фарб.
Роль Маневича є унікальною в тому, що він зробив українську традицію імпресіонізму гідною частиною світового мистецтва 20 ст. Опанування прийомами імпресіонізму виявилося для художника рушійною силою. Маневич, висловлюючи власні враження моменту, як, наприклад, у створеному ним пейзажі “Весна на Куренівці Києва” (1915). Маневич не прагнув копіювати, але майстерно переосмислив канони французького імпресіонізму.
Вивчаючи життя та творчість Абрама Маневича, ми виявляємо наскільки видну роль він відіграв у середовищі основоположників українського сучасного мистецтва, для яких живопис був більшим, ніж покликанням, але, що важливіше, суспільною місією, в якій розкрився їхній блискучий громадянський потенціал та почуття національної гордості.
Р.Л.
© Times of Ukraine
Abraham Manevich (1881-1942) – is an important part of the formation of the Ukrainian art school of impressionism, associated with the European trends of the modern period. Manevich entered the history of Ukrainian art as one of the pioneers of national modernism. His work became a bright phenomenon in Ukraine in the 1st half of the 20th century.
During his life, the artist created unique images, in which throughout his creative life he sought his own methods of reflecting the surrounding space, improving and expanding his own pictorial techniques. Manevich was an active participant in the reform of Ukrainian art, changing stereotypes of local provinciality, bringing the Ukrainian school of painting to the world level.
Abraham Manevich was born in 1881 in Mstislavl, Mogilev province, into a patriarchal Jewish family. He early showed an ability to draw, and it was Kyiv that attracted him with the opportunity to become an artist. In 1901-1905 he studied at the Kyiv Art School, where he formed the core of the Ukrainian avant-garde with O. Bogomazov, O. Ekster, O. Arkhipenko.
Manevich continued his studies abroad – at the Munich Academy of Arts and the Anton Azhbe School, one of the leading art institutions in Europe at the time. Manevich’s first exhibitions – in 1907 (Munich Kunstverein gallery) and in 1909 (Kyiv City Museum) – were a great success. The Kyiv press wrote at the time: “A unique master has appeared in domestic art with his unusual understanding of the intimate beauty of the landscape, a far from superficial attitude towards nature, and a sincere fusion with it.”
In Manevich’s works, Kyiv occupies a special place – the city in which he was fascinated, and which became his main inspiration as the basis for further dynamic and structural transformations in it. When reproducing the elements of the composition, Manevich used a single distribution of light and shadow, covering the plane with a two-dimensional chromatic pattern. The images create the impression of formal objectivity, reproducing the schematic construction of objects. Saturated shades of colors are distributed in delimited areas, the colors are intense and filled with hidden dynamism – the works “Symphony of Spring” (1912), “Landscape of Kurenivka” (1914), “Spring on Kurenivka” (1914); with renewed picturesque and structural plasticity – the landscapes “City” (1917) and “Province” (1919).
Manevich’s works are the perception and depiction of objects around him in relation to the surrounding spatial and light-air environment as a reflection of glare, color relations of light and shadow. For him, modern is a way of feeling the world with a very pronounced symbolic basis, as well as a way of seeing the world, with its lines, planes and colors.
In 1913, an exhibition of Manevich’s works was held in Paris at the prestigious Durand-Ruel gallery – the pioneer of the famous Impressionists. The Parisian public, accustomed to seeing paintings by Monet, Renoir, Pissarro, Cezanne, and Gauguin in these halls, admired the landscapes of the Kyiv painter. Private collectors and major museums became interested in Manevich’s works. One painting was purchased by the Lyon Museum of Fine Arts and the Luxembourg Museum in Paris.
The transition from changing impressionist algorithms to an understanding of the inextricable interconnectedness of the universe, as in the work of the post-impressionists, can be seen in Manevich’s work “Rural Landscape” (1913). A similar motif was repeatedly reproduced by Cézanne in 1880-1890. In Manevich’s work, color does not reproduce impressive light effects, but is a tool for constructively conveying the form of an object. He intensified the emotional load of color, bringing it to the level of expressive and decorative communication and emphasizing the balance of all elements of the composition. Manevich’s new synthesized perception of reality encompassed all elements of the picturesque structure in plane and volume.
Manevich’s consistent adaptation of his experience manifested itself in two trends: impressionism (1906-1914) and post-impressionism (1912-1927). After his first stay abroad, the artist’s manner underwent changes: the soft, chamber nature of the landscapes gave way to a bright, saturated palette, wide, free brushstrokes.
In 1917, Manevich was invited to the position of professor of landscape painting at the Ukrainian Academy of Arts in Kyiv, created to support and develop Ukrainian national culture and art.
In 1919-1920, Manevich became an active member of the “Culture-League” – a Jewish cultural and public organization, the purpose of which was the development of education, literature and theater in the Yiddish language, as well as Jewish music and fine arts. He took an active part in the creation of the “Kultur-League” Museum of Plastic Arts in Kyiv. The ideology of the “Kultur-League” had a huge influence on all of Manevich’s subsequent work.
After moving to the United States in 1921, Manevich’s style underwent certain changes. His desire to find the optimal ratio of color, light, and form was enriched by a pictorial language. In the 1910s, Manevich’s main tool was a textured brushstroke, with which he outlined the canvas, reminiscent of the style of Van Gogh; in the 1920s-1930s, Manevich replaced this specific tool with a structural chromatic planar modeling like that of Cezanne.
In America, Manevich completed his most dramatic work, begun in Ukraine, “The Destruction of the Ghetto.” A pile of half-destroyed houses, a sunset red as blood, and a black goat. This canvas united the artist’s childhood memories, the brutal pogroms of the civil war, and the pain of his lost son.
In America, Manevich’s romantic mood changed under the influence of industrial rhythms. The creative inspiration depicted in his homeland in an emotional impressionistic manner gave way to a rational and constructive style. In 1925-1927, Manevich created a series of urban landscapes “Prosaic America”, where he showed the contrasts of the modern city.
Manevich’s works, filled with life, subtly reflect the depth of space. His decorative and constructive vision of nature is organically combined with the deep emotionality of its perception. His stylized forms are emphasized by expressive, emotional colors and lines that “live, think, worry, rejoice, suffer and fight,” said David Burliuk.
As a follower of impressionism, Manevich did not record nature, but, manipulating color and contrast, explored its inner meaning to create a generalized image as a state of a phenomenon, rather than a current moment of being. Color for Manevich is an innovative tool for forming forms, a means of transmitting conventional ideas about space, perspective, and symbolic meaning. Manevich accepted and partially applied the ideas of planar modeling using chromatic shades, like the founders of Fauvism, Matisse, Marquet, and Rouault.
In the urban images of America, Manevich transformed his reproduction of linear-spatial perspective, creating spatial depth on the plane. Similar approaches were used by Cézanne (for example, “House in Provence”, 1890). Cézanne’s manner influenced Manevich’s rethinking of the essence of objects in his landscapes. In Manevich’s work, a street with multi-story buildings is also interpreted as a monolithic organism formed by single chromatic structures (“Houses in the Bronx”, 1925). Here, in a complex compositional structure, Manevich used a uniform formal-schematic distribution of light and shadow, creating a holistic architectural unity that has a special material significance in relation to the contrast with the immaterial horizon. Thus, Manevich adopted the simplification and geometrization of forms typical of Cézanne, which support the overall picturesque monumentality.
A study of Manevich’s pictorial transformation in 1915-1927 showed that he introduced a number of techniques that established him as a prominent representative of Ukrainian Impressionism:
– flat decorative distribution of composition elements;
– generalization of natural images at the level of symbolic metaphor;
– formal modeling of chromatic planes;
– a conventional idea of perspective, space, and depth, through the alternation of chromatic colors.
Manevich’s role is unique in that he made the Ukrainian tradition of impressionism a worthy part of world art of the 20th century. Mastering the techniques of impressionism turned out to be a driving force for the artist. Manevich, expressing his own impressions of the moment, as, for example, in the landscape he created “Spring on Kurenivka in Kyiv” (1915). Manevich did not seek to copy, but masterfully reinterpreted the canons of French impressionism.
Studying the life and work of Abraham Manevich, we discover how prominent a role he played among the founders of Ukrainian modern art, for whom painting was more than a vocation, but, more importantly, a social mission in which their brilliant civic potential and sense of national pride were revealed.
By R.L.
© Times of Ukraine