Українські дрони змінили сучасну війну, запровадивши недорогі, гнучкі та високоефективні безпілотні системи, які кидають виклик традиційним військовим стратегіям.
Українські збройні сили використовували недорогі, часто комерційні, готові дрони, такі як квадрокоптери DJI Mavic та дрони з оглядом від першої особи (FPV), вартістю всього 500 доларів. Ці дрони, спочатку розроблені для любителів, були перепрофільовані для розвідки, високоточних ударів та виявлення артилерії, що зробило повітряну силу доступною без необхідності використання дорогих пілотованих літаків або великих військових дронів. Це зрівняло умови гри з переважаючими російськими повітряними силами, дозволяючи Україні підтримувати обізнаність про ситуацію на полі бою, незважаючи на обмежені ресурси.
Дрони FPV, адаптовані з технології перегонів дронів, стали революційним рішенням завдяки своїй точності та доступності. Вартість яких становить від 500 до 1000 доларів, вони можуть знищувати танки або артилерію вартістю мільйон доларів з високою точністю, досягаючи 80% летальності проти техніки та військ.
Створення Україною спеціалізованих ударних підрозділів FPV, інтегрованих на рівні батальйону, перетворило ці дрони на основну зброю, відповідальну за приблизно 70% жертв та втрат техніки в деяких секторах. Цей зсув зробив дрони більш смертоносними, ніж традиційна артилерія, у багатьох сценаріях, переосмисливши економічну ефективність у війні.
Дрони зробили поле бою «прозорим», забезпечивши постійне повітряне спостереження та можливості для ударів. Операції українських дронів дозволяють здійснювати розвідку та цільове наведення в режимі реального часу, навіть глибоко в тилу ворога. Обидві сторони щодня розгортають тисячі дронів, створюючи «зону вбивства», що простягається на багато миль від фронту, де жодна позиція не є безпечною.
Ця всюдисущість створила нові психологічні стресори для солдатів, зокрема, дрони, такі як «Вампір» (прозваний росіянами «Бабою Ягою»), посилюють страх через нічні операції та пропаганду в соціальних мережах.
Україна розробила далекобійні безпілотники-камікадзе, такі як UJ-22 та Beaver, здатні вражати цілі на відстані до 1000 км. Ці безпілотники вражають російські нафтопереробні заводи, аеродроми та інфраструктуру, компенсуючи брак в України ракет далекого радіусу дії.
Помітні атаки, такі як удар по терміналу «Новатеку» в Усть-Лузі в січні 2024 року, порушили операції росії на тижні. Ці недорогі та масштабовані системи дозволяють Україні проектувати силу глибоко на російську територію, змінюючи стратегічні розрахунки ведення війни.
Українська індустрія дронів переживає вибуховий розвиток, зросши з кількох компаній у 2022 році до понад 500, виробляючи 4,5 мільйона дронів щорічно станом на 2025 рік. Завдяки зусиллям низових організацій, включаючи краудфандинг та волонтерські групи, такі як «Аеророзвідка», дрони навіть збираються цивільними особами в гаражах та майстернях.
Такий підхід «МакГайвера» у поєднанні з прямим зворотним зв’язком від солдатів до виробників дозволяє швидко проводити ітерації, створюючи спеціалізовані дрони, такі як картонний SYPAQ Corvo, за 3500 доларів. Ця децентралізована модель контрастує з традиційними, повільно розвиваючимися оборонними галузями промисловості та встановлює план майбутніх конфліктів.
Війна безпілотників спровокувала гонку озброєнь у сфері радіоелектронної боротьби (РЕБ) та систем боротьби з безпілотниками. Обидві сторони використовують глушіння для переривання сигналів безпілотників, але Україна протидіяла цьому за допомогою інновацій, таких як безпілотники з оптоволоконним керуванням та системи на основі штучного інтелекту, які стійкі до глушіння. Ці адаптації підкреслюють необхідність постійної технологічної еволюції, оскільки безпілотники, вразливі до РЕБ на початку війни, були замінені більш стійкими моделями. Акцент на масштабованих модульних конструкціях гарантує, що безпілотники залишаються ефективними, незважаючи на контрзаходи.
Створення Україною окремої служби безпілотників та спеціалізованих підрозділів, таких як ударні роти БПЛА майже в кожній бригаді, відображає системну інтеграцію безпілотників у військову доктрину. На відміну від великих безпілотників, таких як турецький TB2, які стали менш ефективними після посилення росією протиповітряної оборони, малі безпілотники виявилися складнішими для боротьби, оскільки вони служать «боєприпасами», а не продовженням повітряних сил. Це зменшило залежність від операторів-людей у небезпечних місіях, вирішило проблему нестачі людських ресурсів та змінило структуру сил.
Дрони посилили психологічну війну, а Україна публікує перевірені відео ударів у соціальних мережах, щоб деморалізувати російські війська та заручитися внутрішньою підтримкою. Постійна загроза з боку дронів у поєднанні з їхніми моторошними звуками посилює тривогу солдатів, а такі назви, як «Дементор» та «Біла спека» для боєприпасів, посилюють їхню страхітливу репутацію. Ця видимість зробила дрони символом сучасної війни, впливаючи на глобальне сприйняття конфлікту.
Українські безпілотники не здійснили революції у війні в сенсі того, щоб перевернути її фундаментальну природу – артилерія та бойові дії з людьми залишаються центральними, – але вони прискорили еволюцію тактики, технологій та етики. Вони кидають виклик традиційним ієрархіям військової сили, дозволяючи меншим державам зривати дії більших супротивників.
Однак поширення дронів викликає занепокоєння щодо нерегульованого використання недержавними суб’єктами та етичних ризиків автономних систем, особливо зі зростанням інтеграції штучного інтелекту. Доступність технології дронів, зумовлена прикладом України, свідчить про те, що майбутні війни все частіше використовуватимуть дешеві, масштабовані та автономні системи, що змушуватиме військові в усьому світі адаптуватися або ризикувати застаріти.
Ця трансформація, хоча й тактично глибока, не є «чарівною кулею» для перемоги, оскільки дрони доповнюють, а не замінюють звичайні сили. Успіх України полягає в інтеграції дронів з іншими системами, що підтримується західною допомогою та місцевою винахідливістю, пропонуючи модель сучасної війни з обмеженим бюджетом.
© Times of Ukraine
. . . .
Ukrainian drones have reshaped modern warfare by introducing low-cost, agile and highly effective unmanned systems that challenge traditional military strategies.
Ukrainian forces have leveraged inexpensive, often commercial off-the-shelf drones, like DJI Mavic quadcopters and First-Person View (FPV) drones, costing as little as $500. These drones, originally designed for hobbyists, have been repurposed for reconnaissance, precision strikes and artillery spotting, making air power accessible without requiring expensive manned aircraft or large military drones. This has leveled the playing field against Russia’s superior air force, allowing Ukraine to maintain battlefield awareness despite limited resources.
FPV drones, adapted from drone racing technology, have become a game-changer due to their precision and affordability. Costing $500-$1,000, they can destroy million-dollar tanks or artillery with pinpoint accuracy, achieving an 80% lethality rate against vehicles and troops.
Ukraine’s creation of dedicated FPV strike units, integrated at the battalion level, has turned these drones into a primary weapon, responsible for an estimated 70% of casualties and equipment losses in some sectors. This shift has made drones more lethal than traditional artillery in many scenarios, redefining cost-effectiveness in warfare.
Drones have made the battlefield “transparent,” with constant aerial surveillance and strike capabilities. Ukraine’s drone operations enable real-time intelligence and targeting, even deep behind enemy lines. Both sides deploy thousands of drones daily, creating a “kill zone” extending miles from the front, where no position is safe.
This omnipresence has introduced new psychological stressors for soldiers, with drones like the “Vampire” (nicknamed “Baba Yaga” by Russians) amplifying fear through night operations and social media propaganda.
Ukraine has developed long-range kamikaze drones, such as the UJ-22 and Beaver, capable of striking targets up to 1,000 km away. These drones have hit Russian oil refineries, airfields and infrastructure, compensating for Ukraine’s lack of long-range missiles.
Notable attacks, like the January 2024 strike on Novatek’s Ust-Luga terminal, disrupted Russian operations for weeks. These low-cost, scalable systems allow Ukraine to project power deep into Russian territory, shifting the strategic calculus of warfare.
Ukraine’s drone industry has exploded, growing from a handful of companies in 2022 to over 500, producing 4.5 million drones annually by 2025. Grassroots efforts, including crowdfunding and volunteer groups like Aerorozvidka, have driven innovation, with civilians assembling drones in garages and workshops.
This “MacGyvered” approach, coupled with direct feedback from soldiers to manufacturers, enables rapid iteration, producing specialized drones like the cardboard SYPAQ Corvo for $3,500. This decentralised model contrasts with traditional, slow-moving defense industries and sets a blueprint for future conflicts.
The drone war has spurred an arms race in electronic warfare (EW) and counter-drone systems. Both sides use jamming to disrupt drone signals, but Ukraine has countered with innovations like fiber-optic-controlled drones and AI-guided systems that resist jamming. These adaptations highlight the need for constant technological evolution, as drones vulnerable to EW early in the war have been replaced by more resilient models. The focus on scalable, modular designs ensures drones remain effective despite countermeasures.
Ukraine’s creation of a separate drone service and specialised units, like UAV strike companies in nearly every brigade, reflects a systemic integration of drones into military doctrine. Unlike large drones like the Turkish TB2, which were less effective once Russia bolstered air defenses, small drones have proven harder to counter, serving as “ammunition” rather than air power extensions. This has reduced reliance on human operators in dangerous missions, addressing manpower shortages and reshaping force structures.
Drones have amplified psychological warfare, with Ukraine posting verified strike videos on social media to demoralize Russian forces and rally domestic support. The constant threat of drones, coupled with their haunting sounds, increases soldier anxiety, while names like “Dementor” and “White Heat” for munitions add to their fearsome reputation. This visibility has made drones a symbol of modern warfare, influencing global perceptions of the conflict.
Ukrainian drones have not revolutionised warfare in the sense of upending its fundamental nature – artillery and human combat remain central – but they have accelerated an evolution in tactics, technology, and ethics. They challenge traditional hierarchies of military power, enabling smaller nations to disrupt larger adversaries.
However, drones’ proliferation raises concerns about unregulated use by non-state actors and the ethical risks of autonomous systems, especially as AI integration grows. The accessibility of drone technology, driven by Ukraine’s example, suggests future wars will increasingly feature cheap, scalable, and autonomous systems, forcing militaries worldwide to adapt or risk obsolescence.
This transformation, while tactically profound, is not a “silver bullet” for victory, as drones complement rather than replace conventional forces. Ukraine’s success lies in integrating drones with other systems, supported by Western aid and local ingenuity, offering a model for modern warfare on a budget.
© Times of Ukraine