Футуризм – це художній рух початку 20-го століття, заснований в Італії, офіційно започаткований «Маніфестом футуристів» Філіппо Томмазо Марінетті, опублікованим 20 лютого 1909 року в паризькій газеті «Le Figaro».
Марінетті, поет і провокатор, прагнув відірватися від минулого, оспівуючи сучасність, швидкість, технології та динамізм індустріальної епохи. Рух виник у Європі, що швидко модернізувалася, де автомобілі, літаки та зростання міст символізували прогрес. Італія, яка відставала в індустріалізації, стала благодатним ґрунтом для радикального бачення футуризму, оскільки митці прагнули просунути свою націю в майбутнє.
Серед ключових фігур були такі митці, як Умберто Боччоні, Джакомо Балла, Карло Карра, Луїджі Руссоло та Джино Северіні. Вони розширили літературні ідеї Марінетті у візуальному мистецтві, опублікувавши такі маніфести, як «Маніфест художників-футуристів» (1910) та «Технічний маніфест футуристичного живопису» (1910). Ці тексти відкидали традиційну спрямованість мистецтва на статичну красу, музеї та класичні сюжети, натомість прославляючи машини, насильство та міське життя. Футуризм охоплював міждисциплінарні підходи, впливаючи на живопис, скульптуру, архітектуру, музику та навіть кухню.
У 1909–1912 роках ранній футуризм зосереджувався на вловлюванні руху та енергії. Художники експериментували з фрагментованими формами та яскравими кольорами, щоб зобразити динамізм сучасного життя. «Місто піднімається» (1910) Боччоні та «Динамізм собаки на повідку» (1912) Балли були прикладами цього, розбиваючи об’єкти на ритмічні, рухомі композиції.
Період 1912-1914 років ознаменувався знайомством з кубізмом у Парижі, що вдосконалило футуристичні техніки. Художники перейняли кубістичну фрагментацію, але наповнили її відчуттям плинності та одночасності, як це видно в роботі Северіні «Динамічний ієрогліф Баля Табаріна» (1912). У цей період також з’явилася футуристична скульптура, така як «Унікальні форми безперервності в просторі» Боччоні (1913), що підкреслювала плинні, аеродинамічні форми.
У 1914-1944 роках футуризм став політизованим, багато художників підтримували італійський націоналізм і прославляли війну як «очисну» силу. Рух розколовся під час війни, а смерть Боччоні в 1916 році ознаменувала значну втрату. Після війни «Другий футуризм» (1920-ті-1930-ті) об’єднався з фашизмом за Муссоліні, зосередившись на аероживописі та пропаганді. Такі художники, як Фортунато Деперо та Енріко Прамполіні, підтримували рух, хоча його радикальна гострота притупилася. Футуризм офіційно закінчився зі смертю Марінетті в 1944 році.
Футуризм вплинув на інші авангардні рухи, зокрема російський футуризм, вортизм у Великій Британії та дадаїзм. Його акцент на технологіях та динамізмі передвіщав пізніші модерністські тенденції. Однак його зв’язок з фашизмом заплямував його спадщину, і до 1930-х років його революційний імпульс згас, оскільки інші рухи, такі як сюрреалізм, набули популярності.
Футуризм був оспівуванням сучасності та відкиданням традицій. Його ключові теми включали:
Швидкість і динамізм: футуристи прагнули передати енергію сучасного життя – поїздів, автомобілів і натовпів – за допомогою фрагментованих, перекриваючихся форм. Картини, такі як «Абстрактна швидкість + звук» Балли (1913-1914), передають рух за допомогою ритмічних ліній і кольорів.
Технології та прогрес: Машини шанували як символи людських досягнень. Футуристи розглядали технології як силу, здатну змінити суспільство, що відображено в таких роботах, як серія «Стани розуму» Боччоні (1911), яка досліджувала психологічний та фізичний рух.
Міська модерність: Гамірне місто було центральним мотивом, як видно з картини Карра «Похорон анархіста Галлі» (1911), що зображує хаотичні міські протести.
Насильство та революція: футуристи прославляли конфлікт як засіб оновлення, заявивши у маніфесті 1909 року, що війна – це «єдина гігієна світу». Ця агресивна позиція пізніше узгодилася з мілітаристською та фашистською ідеологіями.
Одночасність: Натхненні сучасною наукою та сприйняттям, футуристи прагнули зобразити кілька моментів або перспектив одночасно, створюючи відчуття колапсу часу, як у «Синій танцівниці» Северіні (1912).
Прийоми футуризму:
Дивізіонізм: Запозичуючи з неоімпресіонізму, такі художники, як Балла, використовували пунктирні мазки для створення світних, вібруючих ефектів.
Вплив кубізму: фрагментарні форми та геометричні площини, адаптовані для передачі руху, а не статичного аналізу.
Силові лінії: Концепція Боччоні «силових ліній» виражала енергію, що випромінюється від об’єктів, змішуючи об’єкт та середовище.
Міждисциплінарні експерименти: футуристи досліджували межі живопису, використовуючи шумову музику Руссоло («Мистецтво шумів», 1913), скульптури Боччоні та архітектурні пропозиції, такі як далекоглядна робота Антоніо Сант-Еліа «Нове місто» (1914).
Футуризм був одночасно культурним та ідеологічним проектом. Він мав на меті революціонізувати не лише мистецтво, а й суспільство, виступаючи за розрив з італійським «пасатизмом» (одержимістю минулим). Його маніфести були перформативними, покликаними шокувати та надихати на дії. Однак, його захоплення націоналізмом та фашизмом ускладнило його спадщину, оскільки Марінетті та інші приєдналися до режиму Муссоліні, розглядаючи його як реалізацію своїх революційних ідеалів. Ця політична заплутаність відчужила деяких художників, таких як Карра, які перейшли до метафізичного живопису.
Смілива естетика футуризму вплинула на модерністське мистецтво, дизайн і навіть кіно, а його динамічні композиції перегукуються з пізнішими абстрактними рухами. Однак його прославляння війни та авторитаризму викликало критику, особливо після Другої світової війни, коли жахи фашизму стали незаперечними.
Сьогодні футуризм вивчають за його інноваційні методи та як повчальну історію про переплетення мистецтва з ідеологією.
© Times of U
Futurism was an early 20th-century art movement founded in Italy, officially launched with Filippo Tommaso Marinetti’s Futurist Manifesto, published on February 20, 1909, in the Paris newspaper Le Figaro.
Marinetti, a poet and provocateur, sought to break from the past, celebrating modernity, speed, technology, and the dynamism of the industrial age. The movement emerged in a rapidly modernizing Europe, where automobiles, airplanes, and urban growth symbolized progress. Italy, lagging behind in industrialization, became a fertile ground for Futurism’s radical vision, as artists aimed to propel their nation into the future.
Key figures included artists like Umberto Boccioni, Giacomo Balla, Carlo Carrà, Luigi Russolo, and Gino Severini. They expanded Marinetti’s literary ideas into visual art, publishing manifestos like the Manifesto of the Futurist Painters (1910) and Technical Manifesto of Futurist Painting (1910). These texts rejected traditional art’s focus on static beauty, museums, and classical subjects, instead glorifying machines, violence, and urban life. Futurism embraced interdisciplinary approaches, influencing painting, sculpture, architecture, music, and even cuisine.
In 1909–1912, early Futurism focused on capturing movement and energy. Artists experimented with fragmented forms and vibrant colors to depict the dynamism of modern life. Boccioni’s The City Rises (1910) and Balla’s Dynamism of a Dog on a Leash (1912) exemplified this, breaking subjects into rhythmic, motion-driven compositions.
Period of 1912-1914 saw exposure to Cubism in Paris refined Futurist techniques. Artists adopted Cubist fragmentation but infused it with a sense of flux and simultaneity, as seen in Severini’s Dynamic Hieroglyphic of the Bal Tabarin (1912). This period also saw Futurist sculpture, like Boccioni’s Unique Forms of Continuity in Space (1913), emphasizing fluid, aerodynamic forms.
In 1914–1944, Futurism became politicized, with many artists supporting Italian nationalism and glorifying war as a “cleansing” force. The movement splintered during the war, with Boccioni’s death in 1916 marking a significant loss. Post-war, “Second Futurism” (1920s–1930s) aligned with Fascism under Mussolini, focusing on aeropainting and propaganda. Artists like Fortunato Depero and Enrico Prampolini kept the movement alive, though its radical edge dulled. Futurism officially ended with Marinetti’s death in 1944.
Futurism influenced other avant-garde movements, including Russian Futurism, Vorticism in Britain, and Dadaism. Its emphasis on technology and dynamism prefigured later modernist trends. However, its association with Fascism tarnished its legacy, and by the 1930s, its revolutionary momentum waned as other movements like Surrealism gained prominence.
Futurism was a celebration of modernity and a rejection of tradition. Its key themes included:
Speed and Dynamism: Futurists sought to capture the energy of modern life – trains, cars, and crowds – through fragmented, overlapping forms. Paintings like Balla’s Abstract Speed + Sound (1913–14) convey motion through rhythmic lines and colors.
Technology and Progress: Machines were revered as symbols of human achievement. Futurists saw technology as a force to reshape society, reflected in works like Boccioni’s States of Mind series (1911), which explored psychological and physical motion.
Urban Modernity: The bustling city was a central motif, as seen in Carrà’s The Funeral of the Anarchist Galli (1911), depicting chaotic urban protests.
Violence and Revolution: Futurists glorified conflict as a means of renewal, famously stating in the 1909 manifesto that war was “the world’s only hygiene.” This aggressive stance later aligned with militaristic and Fascist ideologies.
Simultaneity: Inspired by modern science and perception, Futurists aimed to depict multiple moments or perspectives at once, creating a sense of time collapsing, as in Severini’s Blue Dancer (1912).
Futurism techniques:
Divisionism: Borrowing from Neo-Impressionism, artists like Balla used stippled brushstrokes to create luminous, vibrating effects.
Cubist Influence: Fragmented forms and geometric planes, adapted to convey motion rather than static analysis.
Force Lines: Boccioni’s concept of “lines of force” expressed energy radiating from objects, blending subject and environment.
Interdisciplinary Experimentation: Futurists explored beyond painting, with Russolo’s noise music (The Art of Noises, 1913), Boccioni’s sculptures, and architectural proposals like Antonio Sant’Elia’s visionary Città Nuova (1914).
Futurism was both a cultural and ideological project. It aimed to revolutionize not just art but society, advocating for a break from Italy’s “passatismo” (obsession with the past). Its manifestos were performative, designed to shock and inspire action. However, its embrace of nationalism and Fascism complicated its legacy, as Marinetti and others aligned with Mussolini’s regime, seeing it as a realization of their revolutionary ideals. This political entanglement alienated some artists, like Carrà, who moved toward metaphysical painting.
Futurism’s bold aesthetics influenced modernist art, design, and even cinema, with its dynamic compositions echoing in later abstract movements. However, its glorification of war and authoritarianism drew criticism, particularly post-World War II, when Fascism’s horrors became undeniable.
Today, Futurism is studied for its innovative techniques and as a cautionary tale of art’s entanglement with ideology.
© Times of U